Інвестиційно-інноваційний розвиток господарства: роль науки зростає

Однією із прикмет нашого часу є те, що центр економічних реформ поступово переміщується в регіони, посилюючи їхню роль у виконанні державних завдань.

Шляхи вирішення цих завдань активно опрацьовують в урядових і наукових колах, де розробляють відповідні моделі, нормативно-правову базу. Вони також у центрі уваги науковців Інституту регіональних досліджень НАН України. Вчені переконані: політика регіонального розвитку має бути інвестиційно-інноваційного спрямування. Про наукове обґрунтування інвестиційно-інноваційного розвитку господарства Львівської області розповідає директор інституту, академік НАН України Мар'ян Іванович Долішній.

Аналіз досвіду регіонів Західної та Східної Європи доводить: успіху в залученні інвестицій переважно досягли ті, хто сфері регіонального управління використовував методи стратегічного планування та регіонального маркетингу. Саме завдяки цьому реалізовано довгострокові концепції залучення інвестицій, спрямовані на розвиток економіки та соціальної сфери регіонів, досягнуто конкурентних переваг і формування інвестиційного іміджу.

Цей досвід знадобився при розробці стратегії регіонального розвитку Львівської області. В основі її – інвестиційна політика, що враховує пріоритети регіону. До них, зокрема, належить розбудова транспортної інфраструктури та міжнародних транспортних коридорів, насамперед, коридора № 3 (Берлін–Вроцлав–Катовіце–Краків–Львів–Київ). Їх позитивний вплив на господарський комплекс територій, через які вони пролягають, розповсюджується в районі 200 км. Отже, успішна перебудова транспортної інфраструктури прискорить залучення регіону до європейського економічного простору. Інвестиційні пріоритети Львівщини – це також розвиток високотехнологічних галузей, зокрема машинобудівної, приладобудівної, хімічної та легкої промисловостей, агропромислового виробництва, туризму, сфери послуг тощо. Все це потребує розробки довгострокової регіональної інвестиційної програми, яка передбачатиме створення інвестиційної карти області та районів. При цьому не менш важливо домогтися експертизи інвестиційних проектів. Вона зможе обґрунтувати доцільність розміщення підприємств у регіоні. Запропоновані проекти повинні бути підкріплені відповідними маркетинговими прогнозами та ринковим попитом. До того ж, саме завдяки експертизі можна передбачити інноваційний рівень, екологічні наслідки впровадження проектів. Це дуже важливо, адже досвід Європейського Союзу показує, що в умовах євроінтеграцїї спостерігається тенденція до переміщення низькотехнологічних, відсталих, а часто й екологічно шкідливих виробництв із високорозвинених держав на території інших країн. Зі вступом сусідніх країн Центрально-Східної Європи до Євросоюзу ця загроза для нас посилиться.

Що пропонується, аби уникнути цього? Необхідно створити регіональну комісію з науково-технічної експертизи розробок та інвестиційних пропозицій, запропонованих для впровадження на підприємствах регіону. Одним із критеріїв добору цих проектів має стати створення високотехнологічних робочих місць на заміну нинішнім – із рутинною низькокваліфікованою працею.

Допоможе також розвиток міжрегіональної та внутрішньо-регіональної кооперації шляхом створення інтегрованих підприємницьких структур. Однією з найперспективніших моделей є кластери – галузево-територіальні об'єднання, які можуть стати активізаторами інноваційного розвитку регіонів. Основа кластерного підходу – розвиток мережі зв'язків відповідно до потреб ринку. Ці об'єднання підприємств, тісно співпрацюючи з науковими установами та органами місцевої влади, мають за мету підвищення конкурентоспроможності власної продукції.

В Україні досвід створення кластерів є у Хмельницькій області. Доцільно було б провести відповідні дослідження та започаткувати кілька пілотних проектів зі створення таких структур і в нашому регіоні. Зі вступом до ЄС сусідніх з Україною держав посиляться їхні економічні позиції, зросте конкуренція. Протистояти цьому допоможе вироблення та реалізація інноваційних моделей регіонального розвитку, які вже адаптуються в деяких регіонах України, наприклад, у Донецькій області. У європейських країнах реалізація інноваційних моделей регіонального розвитку тримається на розбудові співпраці в трикутнику “місцеві органи влади–бізнес–наука”. Тобто, регіональний економічний розвиток, який раніше був справою лише місцевої влади, стає предметом суспільного партнерства. Панує тенденція до об'єднання регіональних сил, створення нових форм регіональної кооперації. Зростає кількість спеціалізованих регіональних агентств. Наприклад, у Німеччині за участю місцевої влади створено нові структури: корпорації технологічного розвитку, агентства з передачі технологій, технологічні центри, місцеві фонди венчурного капіталу, асоціації підтримки підприємницької діяльності та багато інших. У Франції існують численні агентства (обласні, місцеві, при департаментах) регіонального розвитку. Основна їхня мета – залучення інвестицій у регіони.

У нас поки що чи не єдиним механізмом інноваційної діяльності є технопарки. Розроблено певну законодавчу базу, що регламентує їхню діяльність. Однак, маємо їх усього вісім. Для порівняння: у США функціонує близько 140 наукових та технологічних парків, у Великобританії 40, у Росії близько 100. Крім цього, у світі також діють інноваційні центри, бізнес-інкубатори, інші трансфертні та інфраструктурні фірми, які сприяють упровадженню у виробництво нової техніки й технологій. Нам потрібно наздоганяти ці країни, тим паче, що Львів має потужний науковий потенціал, який, на жаль, ефективно не використовується. Тут зосереджено багато академічних і галузевих НДІ – Фізико-механічний інститут, Інститут прикладних проблем механіки та математики, НВО “Карат“ (Інститут матеріалів), НВО “Термоприлад”, Львівський радіотехнічний інститут, НДІ побутової радіоелектронної апаратури, ДНДІ інформаційної інфраструктури, Львівський центр Інституту космічних досліджень, а також Інститут геології і геохімії горючих копалин. Їхнього потенціалу, разом із Львівською політехнікою та Національним університетом, більш ніж достатньо для створення (для початку) одного-двох технопарків та інших інноваційних структур, здатних стати центрами нових технологій і виготовлення наукомісткої, конкурентоспроможної продукції.

Спеціалізацію цих нових структур може визначити інвентаризація прикладних розробок інноваційної спрямованості наукових і вищих навчальних закладів. Одним із таких напрямів могло б, наприклад, стати виробництво програмних продуктів. За соціологічними дослідженнями, у Львові близько 1/5 спеціалістів цього профілю (починаючи зі студентів старших курсів) працюють “в тіні“, через що часто результати їхньої праці використовуються іноземними замовниками без урахування прав інтелектуальної власності.

Виробництво програмних продуктів передбачає налагодження зв'язків та інформаційного обміну з питань впровадження нових технологій між науковцями й діловими партнерами. Особливо це стосується малих і середніх підприємств. Знову ж таки, зішлюся на міжнародний досвід. У США та країнах Євросоюзу малий бізнес створює до 50 відсотків інноваційної продукції. У нас кількість малих підприємств становить 57 на 10 тис. населення, що майже на порядок менше. До того ж, вони функціонують, переважно, у сфері торгівлі.

Найдосконаліші програми та плани можуть “зависнути” без фінансового забезпечення. Де взяти кошти на розвиток інноваційної діяльності в регіоні? Потрібно виробити механізми середньо- та довгострокового кредитування інноваційних проектів. У цьому сподіваємося на розуміння й підтримку установ банківської сфери. Уже маємо певний позитивний досвід співпраці з “Кредит-банком”.

Яка роль науки у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку регіонів? Її особлива роль полягає у вдосконаленні системи підвищення кваліфікації управлінців, менеджерів і спеціалістів. Вищі навчальні заклади разом із нашим Інститутом регіональних досліджень повинні розробити відповідні навчальні програми та методичні матеріали з базових дисциплін менеджменту інноваційної діяльності. Доцільно запровадити обов'язкову перепідготовку державних службовців із цієї дисципліни. Координацію та практичне вирішення підготовки інноваційних кадрів міг би взяти на себе Західний науковий центр НАН України, МОН України та нещодавно створений навчально-науковий комплекс “Економосвіта”, на базі якого можна організовувати навчальні семінари, курси та тренінги з різноманітної тематики.

IV