logo
Укр_мова_для_студ_мистец_спец_(Методичка)

Лексика сучасної української лутературної мови з погляду стилістичного використання

У сучасній українській літературній мові виділяють сім функціональних стилів, які відрізняються своїми мовними засобами.

Це дає можливість класифікувати лексику з погляду її стилістичного використання.

Основними критеріями такої класифікації є сфера і активність вживання лексики, а також її емоційно-експресивної ознаки.

У сучасній мовознавчій практиці прийнято поділяти лексику на:

– загальновживану;

Між стилями не існує непроникних лексичних кордонів. Слова одного стилю можуть входити до іншого, наприклад, в епістолярний стиль потрапляють лексичні елементи художнього, художній – конфесійний і т. ін.

Крім того, в лексиці сучасної української мови існує великий шар слів стилістично нейтральних, які однаково активно вживані в різних стилях, – загальновживана лексика.

Загальновживана лексика – це найважливіша частина словника української мови, те його ядро, до якого входять слова, що виражають найбільш необхідні, життєво важливі поняття, позначають і називають основні явища і предмети дійсності (земля, вода, вітер, трава, роботи, літати, сіяти, щастя, здоров’я).

Суспільно–політична лексика характеризує суспільне життя українського народу протягом усього його історичного розвитку і в тому числі такі, які демонструють зміни в суспільному ладі, політичних, економічних стосунках з іншими країнами світу.

В умовах тих змін, які відбувалися в нашій країні з часів набуття незалежності (з 1992 р.) в активному мовленні з’явилися такі слова: парламент, спікер, суверенітет, злагода, мирні угоди, бізнесмен, маркетинг, лізинг, менеджмент, брокерська контора, інвестиції.

Адміністративно-ділова лексика використовується в писемній мові при офіційних стосунках між людьми в різного роду документах і практично охоплює лексику офіційно-ділового стилю.

Це такі слова, як рапорт, комунікація, виробнича нарада, трудова угода, витяг із протоколу та ін.

У ділових паперах, крім цього, ще використовуються певні мовленнєві кліше: виходячи з того, що…; на підставі рішення…; ми, нижчепідписані… і т. ін. Ці слова називають канцеляризмами, і вони цілком природні в текстах офіційно-ділового стилю.

Не слід їх плутати з канцеляритом, тобто словами, доречними в офіційно-діловому стилі, але тими, що створюють дисонанс при безконтрольному перенесенні в інші стилі літературної мови без стилістичного завдання.

Виробничо-професійна лексика охоплює слова, дібрані із загальнонародної мови певним професійним середовищем (композиція, дизайн, концептуальний підхід, реставраційна майстерня).

Емоційно-експресивна лексика – це слова, що виражають різні почуття, в тому числі хвилювання, душевні переживання людини.

До цієї групи відносяться слова як позитивного емоційного забарвлення (любий, коханий, радісний), так і негативного (мерзенний, нікчемний, гнів, погань).

Поетична лексика – це особливий шар лексики, який використовується, як правило, в художньому стилі і виступає у функції художніх тропів (епітети, порівняння, образні символи тощо). Часто до цього шару лексики входять народно-поетичні слова і словосполучення: рідний краю, сонце ясне, місяченько, голуб сизий, голубонько-дівчинонько.

Діалектизми – це слова, вживані в окремих народних говорах (північний, південно-західний, південно-східний). Ці слова використовує частина нації, етносу.

Лексичні діалектизми – слова, відмінні від тих, якими прийнято називати відповідні речи або явища в літературній мові.

Наприклад: лопата – городник – залізник – копо – штиховка; парубок – легінь; гребти – тамшити; кілок – пакіл; добре – файно; картопля – картошка – картоха – картофеля – бараболя – бульба – крумині.

Жаргонізми – це слова, властиві певній групі людей, що об’єднані спільними інтересами, звичками, родом занять.

Жаргонізми, як правило, мають експресивно нейтральні відповідники в загальнонародній мові.

Наприклад:. свиснути – вкрасти; совок – людина радянських часів; бомж – людина без певного місця мешкання; комп – комп’ютер.

Арготизми – це слова вузької соціальної або професійної групи, які створені для того, щоб зробити їх незрозумілими для широкого загалу, а зрозумілими для певного соціуму, або з метою висловитися експресивніше: завалитися (на екзамені); схопити пару (отримати двійку); стибрити (вкрасти), тощо.

У сучасному мовознавстві часто використовується поняття «сленг» на означення жаргонних слів певних прошарків суспільства або професій. Тобто, як бачимо, арго і сленг – це синоніми, які вживаються, коли під час дискурсу виникає установка на зближений, інтимний стиль розмови за умови спільної професії або ділових стосунків.

Вульгаризми – слова, які використовуються для експресивної характеристики людей або явищ для вираження різко негативного ставлення до них: падлюка, блазень, шкура, телепень та інше.

Як розтабуйоване мовне явище жаргонізми, сленг останнім часом став предметом дослідження багатьох популярних журналістів, лінгвістів; видавалися лексикографічні праці, такі як монографія Л. Ставицької «Українські жарґонізми». Саме мовне явище, утворення і функціонування в українській мові вищезазначених лексем, як і кожне мовне явище, потребує свого вивчення. Але стосовно власної лексики, то сучасному мовцеві під силу уникати слів, які можуть зашкодити його іміджеві та свідчити про низьку духовну культуру.