Вимова приголосних

1. Одна із найважливіших орфоепічних рис приголосних – це тверда вимова всіх приголосних у позиції перед е та е^и

[бе^иру], [ве^изу], [ве^исна] та інші.

2. У ряді позицій [в] змінюється на білабіальний [ў]: [читáў], [кохáў], [посміхáўс’а] та інш.

3. Вимова африкатів (складних приголосних) дˆз, дˆз’, дˆж, дˆж’. Як правило, африкати вимовляються злитно. Але якщо [д] і [з], [д] і [ж] відноситься до різних частин слова, тоді вони вимовляються окремо.

Наприклад: [гедз’] і [в’ід-знáчи^ети^е ]

[бджола] і [п’ід - жáти^е].

4. Подвоєні шиплячі у мовному потоці завжди пом’якшуються [ключ’а], [подрýж’а], [узвиш’].

5. Звук ц може бути твердим [ц] і м’яким [ц’].

Вимови [ц’] виступає у таких позиціях:

1. у кінці слів [молодéц’], [гравéц’];

2. на початку, в середині слова та в кінцевому складі його, перед приголосними а, у, о, і: [прáц’а], [кри^ениц’а], [ц’омý].

3. перед напівпом’якшеними приголосними [ц’в’áх].

Твердий ц вимовляється:

1. перед голосним у та а: [цýце^ик], [цáп];

2. перед приголосними е, е та и, и: [цирк], [ци^ебул’а] та ін.

3. у кінці слова [шприц], [палáц], [бáц] та ін.

6. В українському літературному мовленні звук р виступає як м’який і як твердий .

М’ який р вимовляється:

• на початку та в середині складу в сполученні з голосними а, і: [пр’áсти], [р’ýмсáти].

Твердий р буває завжди в кінці слова і в кінці складу [богатир], [се^икре^итáр], [воротáр].

7. В українському літературному мовленні дзвінки приголосні в кінці слова і складу не оглушуються: [стéжка], [дýб] [бе^ирізка], [кáзка].

8. Вимова ґ і г.

1)Глотковий, або фарингальний, звук г вимовляється, в переважній більшості українських слів: [горд’ій], [ге^ирой] та ін.

2) Звук ґ вимовляється подібно до російського г. Вживаються в певній групі слів, таких як [ґи^ерли ґа], [ґрунт], [ґн’іт], [ґáва], [ґрáти], [ґе^илґотáти],[ ґе^илґот’іти^е] та ін.

Фонетична транскрипція

Фонетична транскрипція – це запис тексту з метою відтворити його звучання, оскільки звичайне письмо це передати не може.

Орфографія не має повної відповідності між звуками і буквами; графіка не має у своєму запасі всіх знаків , необхідних для повного запису всіх звуків усного мовлення.

Тому фонетична транскрипція (від лат. transcripto – переписування) будується таким чином, що у ній кожна буква означає один звук, а кожен звук позначається однією і тією ж буквою.

Користуючись буквами українського алфавіту, фонетична транскрипція деякі букви не вживає і має деякі спеціальні знаки.

Букви, які застосовуються у фонетичній транскрипції:

1. [е^и] – [е] з відтінком [и] у ненаголошеній позиції;

2. [и^е] – [и] з відтінком [е] у ненаголошеній позиції;

3. [о^у], [у^о] – [о] з відтінком [у], [у] з відтінком [о] у ненаголошеній позиції: [ко^ужух;]

4. [ў] – нескладовий [ў] в таких позиціях:

– на початку слова перед приголосним: [ўсе], [ўдома];

– після голосного перед приголосним: [глоўк], [д’іўчи^ена];

– після голосного в кінці слова: [ішоў], [браў];

5. j – для позначення середньоязикового приголосного j у позиціях перед голосним і між голосними: [jасний], [бjу];

6. і –для позначення і нескладового в тих самих позиціях й у :[зелениі], [раі].

Умовні знаки:

1. ’ – м’якість приголосного: [л’акáти^е];

2. : – подовження приголосного: [знан’:а’];

3. ˆ – дужка над сполученням букв, які читаються нероздільно: [дˆж], [дˆз], [дˆзеркало], [дˆжм’іл’];

4. / – нетривала пауза в середині речення:[/цві’тýт бузки’ /садóк б’іл’іjе /і тихо рóнит’ пе’’л’устки];

5. // – тривала пауза в кінці речення:[у’см’ішка твоjа / jедина / мука твоjа/ jедина/ очі твої/ одн’і’//].