Розмовний стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

У повсякденних відносинах мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше випадковий інформативний характер.

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні;

• усна форма спілкування;

• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне спілкування);

• невимушеність;

• спонтанність спілкування;

• використання вербальних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

• використання екстралінгвістичних чинників (погляд, жести, міміка);

• емоційні реакції;

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно–експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

• суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

• часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

• фразеологізм, діалектизм, розмовна, просторічна лексика, жаргонізм, скорочені слова, вигуки і ін.;

• заміна усталених слів і словосполучень української сучасної літературної мови розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка).

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норма розмовного стилю встановлюються, національною, традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист.