Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль – функціональний стиль, який відповідає потребам спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки у зазначених вище сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманні особливі якості. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Суттєвим чинником ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – «гра за правилами», як наслідок цього, повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування однакових мовних засобів.

Характерною рисою ділового спілкування також є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції.

Отже, підкреслимо такі основні властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

• офіційний характер;

• адресність;

• повторність;

• тематична обмеженість;

Специфіка офіційно-ділового стилю виявляється в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

• вживання лексики у прямому значенні;

• нейтральний тон викладу змісту;

• точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

• документальність, наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні сталі форми;

• наявність усталених одноманітних мовних зворотів (кліше), високий рівень стандартизації тексту;

• членування тексту на параграфи, підпункти.