logo
Методичка КМС РП

Тема 3. Поняття літературної мови

При вивченні теми слід звернути увагу на такі питання:

  1. Історія української літературної мови

  2. Соціальне значення мовної норми.

Методичні рекомендації

Для засвоєння цієї теми студенти мають чітко зрозуміти специфіку співвідношення загальнонародної, літературної мов та мови літератури. Літературна мова є однією з форм національної мови. Усвідомленню специфіки літературної мови сприятиме знання її головних ознак (наддіалектність, унормованість, функціонально-стильова розгалуженість).

Слід звернути увагу на те, що літературна мова в Україні у своєму історичному розвитку пройшла кілька досить виразно відмежованих періодів: давня доба охоплює Х–ХІІІ ст., середня – ХІV–XVIII і нова – XIX–XX ст. Досить кардинальні зміни в типі літературної мови на межах періодів зумовлені змінами в політичній і культурній історії України. При вивченні поняття «літературна мова» студенти мають враховувати, що в Україні роль літературної в різні часи, або й паралельно, виконували старослов’янська (слов’янська, словенська, пізніше – слов’яноруська, слов’яноукраїнська), проста мова, нова українська літературна мова, сучасна українська літературна мова.

Однією з визначальних ознак літературної мови є унормованість, тобто наявність чітких норм – правил уживання мовних засобів. Розмежовуються мовні норми, норми літературної мови та стильові норми. Мовна норма – поняття ширше, ніж літературна норма. Це категорія історична, змінна, зумовлена змінами в самій системі мови, взаємодією української мови з іншими мовами, взаємодією усних і писемних стилів тощо. Процес усталення норми відбиває історію розвитку мови, закономірності її стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації. Розрізняють норму безваріантну і варіантну. Початковий період становлення норми мови супроводжується наявністю значної кількості варіантних форм – правописних, орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних. Порушення літературної норми спричиняються впливом діалектів; сплутуванням слів, що мають близьке звучання, але відмінну семантику; незнанням законів синтаксичної сполучуваності слів тощо. Норма фіксується у словниках, граматиках, довідниках, тобто підлягає кодифікації. Норма мови зазвичай співвідноситься з рівнями мовної структури, але не ототожнюється з ними. Слід розрізняти орфоепічні, орфографічні, словотвірні, лексичні, фразеологічні, граматичні, стилістичні норми. Для розуміння природи літературної мови та літературної норми слід ознайомитися з критеріями встановлення літературної норми: територіальним, або культурно-історичним; загальновизнаними зразками й мовною традицією; відповідністю системі мови; поширеністю відповідного мовного явища тощо.

Література

  1. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова: Підручник / М. Г. Зубков. – Х., 2003. – С. 15–18.