2. З великої літери пишеться перше слово:

а) у назвах таїнства Причастя: таїнство Причастя, таїнство Євхаристії.

Примітка: слово таїнство пишемо з малої літери;

б) у назвах релігійних свят: Благовіщення, Великдень, Різдвяні свята, Вознесіння, Воскресіння, Преображення, Стрітення і т. ін.

Примітка: Коли ці лексеми вживаються не як назви релігійних свят, а як найменування історичних подій, то їх слід писати з малої літери;

в) у назвах священних та богослужбових книг: Біблія, Євангеліє, Псалтир, Талмуд.

Примітка: У назвах священних книг, які складаються зі словосполучень, всі слова пишемо з великої літери (Новий Заповіт, Старий Заповіт, Святе Письмо);

г) у назвах біблійних книг: Книга Буття, Дії апостолів, Пісня пісень, Послання до Ефесян, Соборне послання ап. Якова.

Це саме правило поширюється на інші варіанти назв біблійних книг: Перше Євангеліє.

Примітка:

1. Коли слово євангеліє вживаємо у значенні християнського вчення (доброї звістки про спасіння в Ісусі Христі), то тоді пишемо його з малої літери: євангеліє Царства, євангельська правда, євангеліє спасіння.

2. Коли слова книга і послання не є першими словами в назвах книг Святого Письма або вживаються як родові поняття, пишемо їх з малої літери: Перша книга Хронік, Друге послання до Коринтян, книги Нового Заповіту, Соборне послання ап. Якова.

3. Збірні назви книг Святого Письма (соборні послання, синоптичні Євангелія, пастирські послання) пишемо з малої літери.

Додаток 1

Повні і скорочені назви книг Святого Письма

Новий Завіт

Додаток 2

Зміни правописних норм, які рекомендується вживати при написанні богословських праць в україномовних школах–членах ЄААА

1. У давно запозичених загальних назвах писати тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі: гербарій, гіпотеза, газета, гол. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, h передавати через х: хобі. У новітніх запозиченнях писати г або ґ залежно від того, як слово звучить у сучасних західноєвропейських мовах: демпінґ, ґімназія.

Рекомендація: Дозволити паралельне написання: демпінг — демпінґ.

2. У власних назвах вживати г або ґ відповідно до h та g у мові-джерелі: Гайдеґґер, Геґель, Гемінґвей, Ґете, Гюґо та ін., крім давно засвоєних: Англія, Бельгія, Греція, Єгипет, Норвегія.

3. Писати букву ґ в українських питомих і засвоєних загальних та власних назвах — прізвищах і топонімах — згідно з вимовою: ґрунт, ґрати, ґатунок, ґуля, Ґданськ та ін.

4. Писати слово пів у значенні “половина” тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі.

5. В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов у родовому відмінку однини вживати флексію –и.: вісти, злости, кількости, незалежности, радости, свідомости, чести, смерти.

Дозволити вживати паралельно закінчення –і та –и.

6. Вживати закінчення –и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-: ім’я — ім-ен-и.

Дозволяється вживати паралельно закінчення –і та –и: імені — імени.

7. У словах грецького походження літеру θ (th) передавати літерами т і ф. Вживати як нормативні паралельні форми: ефір — етер, кафедра — катедра, марафон — маратон і т. д.

8. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних переважно не передаємо: тона, нето, бруто та ін., але ванна, вілла, манна, пенні, булла, бонна, а також авва, аллах, мадонна та деякі інші.

9. Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з “правилом дев’ятки” не пов’язуються. У них між усіма приголосними пишемо “и”: євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм та ін.

10. Поширити «правило дев’ятки» на правопис іншомовних власних назв: Аристотель (замість Арістотель), Едип, Сизиф, Сиракузи та ін.

11. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф: б’юро, б’юджет, п’юпітр, м’юзикл.

12. У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед о писати й: Йона, Йов, Йоан, Юда, юдаїзм і под.: йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов.

Залишити іо в словах грецького походження.

13. Не писати зайвої букви й у словах, коли його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява “вид тропічних деревних рослин”, мая “індіанський народ у Латинській Америці”, фоє.

14. Передавати іншомовний дифтонг au через ав: авдит, авдиторія, авкціон, автобіографія, автор, інавгурація.

Додаток 3

Типові недоліки й помилки під час підготовки та написання магістерських робіт

1. Некоректність формулювання теми роботи. Назва роботи не відповідає предмету дослідження і його меті: є значно ширшою чи вужчою і недостатньо відображає зміст роботи.

2. Робота без визначеного плану. Під час роботи план може деякою мірою коригуватися, і це – природно. Але писати, не маючи мети і завдань, які треба вирішити, послідовності дій – запорука неуспішної роботи. Наслідком цього є намагання радикально змінити напрям роботи під час її написання. При цьому виникає ризик знову потрапити в аналогічну ситуацію під час роботи над новим, начебто більш привабливим напрямом, якщо план заздалегідь не буде опрацьований, а часу залишилося обмаль.

3. Нелогічна штучна структура роботи, яка не обґрунтована поставленими завданнями, не розкриває цілком проблему, пропускає її істотні аспекти або, навпаки, перевантажена дрібними підрозділами, в яких розглянуті несуттєві аспекти проблеми.

4. Відсутність логічного взаємозв’язку і взаємообумовленості між розділами роботи. Немає сенсу робити аналіз чи якісь дослідження, вивчати досвід, якщо подальші розробки або пропозиції, рекомендації та висновки цього не враховують.

5. Реферативний характер роботи. Не є достатнім добросовісно переписати те, що хтось вже писав, досліджував, аналізував з певного приводу, викласти чужий досвід і на цьому завершити роботу. Очевидним буде відсутність власного внеску у вирішення проблеми, що обов’язково виявиться у висновках і під час захисту роботи.

6. Нечіткість висновків, коли неможливо зрозуміти, що автор хотів дослідити; декларативний характер висновків, коли комусь дають безадресні поради загального характеру, як то «поліпшити» й «удосконалити». Необхідно відповідати не тільки на питання «що слід робити», а і «як це потрібно зробити», а головне – «що ви зробили».

7. Відсутність чи невміння користуватися широким спектром методів досліджень і підготовки рішень, які пропонує магістерська програма.

8. Недостатня чи, навпаки, перебільшена кількість використаних літературних джерел, їх слабкий зв’язок з досліджуваною проблемою, застарілість літератури і відсутність актуальних публікацій. Порушення правил оформлення бібліографії і посилань на використану літературу. Плагіат – пряме запозичення авторського тексту без відповідних посилань. У разі виявлення плагіату роботу не допускають до захисту, бо вона не може бути оцінена позитивно.

9. Наявність граматичних, орфографічних та стилістичних помилок, недосконала редакція тексту, що ускладнює сприйняття змісту роботи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Білуха М. Т. Основи наукових досліджень. – К.: Вища шк., 1997. – 271 с.

2. Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2000. - № 2. – 96 с.

3. Гальченко О., Коренга О., Пшенична Л., Скороходько Е. та. ін. Логіко-семантичне експертування термінологічних стандартів // Науково-технічне слово. - Львів: Львівська політехніка. - 1994. - № 3. - с. 33-52. 

4. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. пр. – К.: КНЕУ, 2001. - Вип. IV. – 368 с. – С. 11-14.

5. Довідник здобувача наукового ступеня: Зб. нормат. док. та інформ. матеріалів з питань атестації наук. кадрів вищої кваліфікації / Упоряд. Ю. І. Цеков. – 3-є вид., випр. і доп. – К.: Ред. «Бюл. Вищої атестац. коміс. України»: Вид-во «Толока», 2003. – 69 с.

6. Єріна А. М., Захожай В. Б., Єрін Д. Л. Методологія наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 212 с.

7. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003. – 192 с.

8. П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навч. посіб. – К., 2003.  116 с.

9. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. - К.: Ред. "Бюл. Вищої атестац. коміс. України", 2000. - 32 с.

10. Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту): Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 3.

11. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила: Вид. офіційне. – К.: Держстандарт України, 1998. – (ДСТУ 3582-97).

12. Сурмін Ю. Магістерська робота з державного управління: методика написання, оформлення й захисту: Навч. метод. посіб. – Д.: ДФ УАДУ, 2000. – 41 с.

13. Фаренік С. А. Логіка і методологія наукового дослідження. – К., 2000.

14. Черній А. М. Дисертація як кваліфікаційна наукова праця: Посібник / За заг. ред. І. І. Ібадуліна. – К.: Арістей, 2004. – 232 с.

15. Шаров Ю. П. Стислі методичні рекомендації до розробки магістерських робіт та їх оцінки. – Д.: ДФ УАДУ, 1998. – 8 с.

16. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 307 с.

17. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня: Метод. поради / Авт.-упоряд. Л. А. Пономаренко. - К.: Ред. "Бюл. Вищої атестац. коміс. України", Видавництво "Толока", 2001. - 80 с.