80. Значення мовознавчих надбань давньогрецьких учених.
Початок античному мовознавству поклали філософи, тому розрізняють два періоди: філософський (V—III ст. до н. є.) і александрійський (III ст. до н. є. — IV ст. н. є.).
Філософський період. У цей період предметом наукових дискусій було питання про природу слова і відношення слова до речі. Філософів цікавило, отримує кожна річ назву відповідно до своєї природи чи зв'язок між назвою і річчю є довільним, установлюється людьми за умовною згодою, свідомо. Так, Геракліт стверджував, що кожне ім'я нерозривно пов'язане з річчю, назвою якої воно служить. В імені розкривається природа речі. Протилежну думку висловив філософ Демокріт: імена речам дають люди на свій розсуд. Як доказ своєї правоти він наводив приклади невідповідності між словом і річчю: 1) одне слово може називати декілька різних речей (багатозначність); 2) одна річ може називатися різними словами (синонімія); 3) різні слова можуть збігатися за формою і звучати однаково (омонімія); 4) значення слів можуть змінюватися; 5) існують поняття без однослівної назви.
Суперечки давньогрецьких учених відображені у творі філософа Платона «Кратіл, або про правильність імен» у формі діалогу між Кратілом, який обстоює тезу про природний характер назв, і Гермогеном, який наполягає на тому, що назви встановлюються законом. Сам Платон не підтримує жодної з цих точок зору, а лише резюмує: важливим є не протиставлення, а визнання, що в мові панує глибока внутрішня цілеспрямованість, а не невмотивована, свавільна примха. Платонові ж належить і перша спроба виділення частин мови: він розрізняє ім'я і дієслово.
Повнішу й точнішу картину частин мови окреслює Арістотель (384—322 рр. до н. є.) у своїх творах «Поетика» і «Риторика». Він виділяє імена, дієслова і допоміжні слова (сполучники та зв'язку). Його якоюсь мірою можна вважати основоположником логічного напряму в мовознавстві.
Арістотелю мовознавство завдячує також введенням поняття початкової форми (для імен — форма називного відмінка, для дієслів — форма 1-ої особи) і граматичного роду (розрізняє чоловічий, жіночий і середній рід). Важливим є й те, що він перший наблизився до розуміння знакової природи мови.
Подальша робота з уточнення мовних категорій пов'язана з філософською школою стоїків (від назви портика Зіоа в Афінах, де збиралися представники цієї школи) — однією з головних течій елліністичної й римської філософії кінця IV ст. н. є., вони уточнили й розширили класифікацію частин мови (встановили п'ять частин мови: дієслово, сполучник, член, власні імена й загальні назви), уперше ввели поняття відмінка в систему відмінків і виділили прямий і непрямий відмінки
Александрійський період. Бурхливого розвитку класична традиція у мовознавстві зазнала в Александрійсь-кій державі Птолемеїв— Єгипті. Саме тут граматика відокремилася від філософії, стала самостійною наукою. Це було зумовлено виданням класичних літературних творів (Гомера, Есхіла, Софокла та ін.), необхідністю філологічної інтерпретації цих творів, нормуванням спільної єдиної літературної мови всієї Греції — так званого койне.
Найвідомішими мовознавцями александрійської школи є Арістарх Самофракійський , Діонісій Фракійський і Аполлоній Діскол. Арістарх Самофракійський видав і прокоментував твори Гомера, Гесіода, Архілоха, Піндара, Есхіла й Арістофана. Коментарі зводились до розбору текстів і виправлення помилок. Найбільшою заслугою Арістарха Самофракійського є створення повної класифікації частин мови. Він виділив вісім частин мови: ім'я, дієслово, дієприкметник, займенник, прислівник, сполучник, прийменник, член (артикль), і класифікація набула завершеного вигляду.
Учень Арістарха Самофракійського Діонісій Фракійський створив підручник граматики. У цьому підручнику він уперше трактує частини мови в суто морфологічному (не синтаксичному) аспекті й уводить поняття акциденцій, тобто граматичних категорій. Так, у дієслові він виділяє категорії часу (теперішній, минулий і майбутній), стану (активний, пасивний і середній) та особи (перша, друга і третя).
Аполлоній Діскол — основоположник грецького синтаксису, який він визначає як учення про словосполучення. У словосполученні, на його думку, головну роль відіграють дієслово та ім'я. Синтаксичну теорію Аполлонія Діскола, викладену в його основній праці «Синтаксис», взято за основу багатьох пізніших шкільних граматик.
Крім граматики александрійські мовознавці глибоко опрацювали фонетику.
Внесок римських мовознавців у граматичну теорію полягає в тому, що вони вивели з частин мови член (артикль), якого немає в латинській мові, ввели вигук, відкрили новий відмінок — аблятив і числівники поділили на кількісні та порядкові.
- Світова л. 20ст. І нац. Школи.
- 4. Домінантні лінгвістичні теорії кінця 20 ст.
- 5. Еволюція лінгвістичних ідей у 2 пол. 20 ст.
- 8.Актуальні проблеми психолінгвістики, етнопсихолінгвістики
- 9. Когнітологічний напрям сучасної лінгвістики.
- 10. Функціональний напрям сучасної лінгвістики.
- 11. Сучасна теорія тексту.
- 12. Сучасна комунікативна лінгвістика
- 20. Історія
- 26. Порівняльний метод
- 27. Зіставний метод
- 28. Математичні методи і прийоми аналізу мови.
- 29. Функціональний метод
- 30. Структурний метод.
- 36. Методи дослідження фонетики і фонології
- 37. Методи дослідження лексикології.
- 38. Методи дослідження синтаксису.
- 39. Методи дослідження словотвору.
- 40. Методи дослідження топоніміки.
- 47.Розв’язання проблеми походження мови(здобутки, стан, перспективи)
- 48.Взаємозв’язок лінгвістики з іншими науками
- 49.Сучасні напрями дослідження тексту
- 50. Поняття про лінгвосинергетику
- 51. Поняття про мовні універсалії
- 52. Проблеми сучасної лінгвосеміотики. Лінгвосеміотика у взаємозв’язках з іншими галузями семіотики.
- 53. Дослідження вітчизняної та зарубіжної лексикографії.
- 54. Термінознавство на сучасному етапі. Проблеми, стан, перспективи.
- 55. Перекладознавство як наукова галузь
- 56. Розділи мовознавчої науки (аналітико-синтетичний огляд).
- 57. Сучасні українські вчені в різних галузях лінгвістики
- 59. Філософія мови у парадигмі наукових знань
- 60. Філософія мови о. Потебні
- 61. Філософія мови г. С. Сковороди
- 62. Сучасні зарубіжні вчені лінгвісти.
- 63. Поняття мовної картини світу. Аспекти дослідження мовної картини світу.
- 64. Поняття про дискурс.
- 65. Галузі дослідження тексту.
- 73. Перспективи розвитку науки про мову
- 74. Значення лінгвістики для точних наук, інтегрованих наук на сучасному етапі.
- 75. Філософія мови як напрямок у сучасній нації.
- 80. Значення мовознавчих надбань давньогрецьких учених.
- 82.Різновиди мов
- 83. Поняття концепта.
- 85. Лінгвістична герменевтика.