12. Сучасна комунікативна лінгвістика

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасників спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна комунікативна поведінка. На думку американського логіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (говорити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету — прийнятої певним суспільством системи стійких норм спілкування для встановлення мовленнєвого контакту співбесідників, підтримки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов'язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера.

13. Поняття лінгвокульторології.

ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ – маргінальна галузь мовознавства, яка вивчає вияви культури народу в його мові й мовленнєвій діяльності. Предметом лінгвокультурології є засоби мовної системи та її дискурсивних продуктів, які фіксують культурно значиму інформацію – збережені у колективній пам’яті народу символьні способи матеріального й духовного усвідомлення світу певним етносом, відтворені в його ідеях, схемах мислення й поведінки, системі етичних й естетичних цінностей, нормах, звичаях, обрядах, міфах, віруваннях, забобонах, побуті тощо.

14. Текст і культура

Будь-який текст (а в культурі як текст має бути прочитаний не лише художній чи науковий твір, а й вулиця, система моди, тощо) — це внутрішньо діалогічна система, бо містить як явні, так і домислювані апеляції до певних авторів, спрямована проти поглядів інших, спирається на відомі факти або піддає їх сумніву.

Текст і культура мають ряд загальних ознак і рис. 1. На відміну від пропозиції і слова, текст принципово ситуативний. У своїх конкретних формах культура також ситуативна, вона орієнтована на позамовних дійсність. 2. Культура і текст одночасно і дискретні, і континуально, цілісні. 3. У тексті поєднуються мова та метамова; будь-який текст "закодований двічі": одна мова використовується для опису ситуації - кодування повідомлення, а інший - для його тлумачення. Такі терміни, як "закон" і "молитва", належать кожен двом мовам - загальному і спеціальному. Текст бісеміотічен, культура також принципово полісеміотічна, вона спирається на безліч мов. 4. І текст, і культура потребують інтерпретації. Шляхом інтерпретації тексту відбувається процес його усвідомлення. Ось чому Хайдеггер і інші філософи-екзистенціалісти ставлять знак рівності між текстом і свідомістю. Культура в свідомості її носіїв безперервно видозмінюється, вона живе остільки, оскільки її компоненти - тексти - постійно прочитуються заново. 5. У тексті та культурі присутні елементи об'єктивного і суб'єктивного. 6. У культурі постійно протиборствують консервативне і новаторське початку. Для її нормального функціонування важливі і традиції, і новаторство. У концепції К. Леві-Стросса протиставлені два типи культури. Холодна культура розрахована на максимально точне відтворення текстів, наприклад релігійних, сакральних. Гаряча культура налаштована не стільки на відтворення створених текстів, скільки на їх рішуче оновлення. У тексті також розрізняються тематична і рематична боку, дане і нове.

15. Типи лінгвокультурних одиниць

1. Одиниці вербальної комунікації: а) слова-етнореаліі, б) мовні одиниці, що викликають асоціації; в) імена власні. 2. Паралінгвістіческіе одиниці і явища: а) міміка, б) жести, рухи тіла, в) дистанція між партнерами по комунікації. 3. Вербально-паралінгвістіческіе поняття: а) традиції і звичаї, звичаї, свята, національні ігри; б) етикет; в) народні прикмети, повір'я, перекази.

16. Лінгвокультурологія – нова галузь лінгвістики, яка вивчає особливості вияву в мові культури народу. Мова не тільки відображає навколишній світ, а й інтерпретує його, створюючи особливий світ, у якому живе людина, і особливі стереотипи, які успадковує людина і якими програмується її життя. Дослідження мови в аспекті лінгвокультурології надає змогу виявити лінгвокультурні особливості певної нації та проаналізувати її етносвідомість і мовомислення; простежити еволюцію лінгвокультурного статусу етносу; описати культурні компоненти в семантиці мовних знаків і текстів, а також наявні в мові культурні коди. Об'єктом лінгвокультурології є взаємозв'язок та взаємодія культури і мови у процесі її функціонування. Предмет даної дисципліни – це вивчення культурної семантики мовних знаків, що формуються при взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури, з метою виявлення способів, якими мова втілює, зберігає та транслює культуру. Особливою областю дослідження є лінгвокультурологічний аналіз текстів. Російський мовознавець В.Т. Клоков запропонував 9 напрямів дослідження лінгвокультурного концепту з позиції семіотичного підходу.

Перший напрям вивчає мовну семантику, тобто значення лексичних знаків, граматичних категорій, лексичних і граматичних структур. Другий напрям досліджує мовну номінацію, тобто можливість мови зафіксувати знання про світ за допомогою мовних знаків. Третій напрям пов’язаний з вивченням того, як за допомогою мови, тобто семіотичного кода, зберігається та передається культурна інформація. Четвертий напрям вивчає устрій та функціонування мовлення. Цей напрям вивчає культурну компетенцію мовця, його фонові знання, символічний фон одиниць мови. Пятий напрям досліджує особливості фіксації в мовленні важливої інформації в межах текста. Шостий напрям вивчає шляхи передачі культурної інформації в суспільстві, тобто йдеться про мовленнєву комунікацію. Сьомий напрям стосується змісту культурной інформації, у рамках якої історично формується особлива національна картина світу. Восьмий напрям вивчає фіксацію в етномові культурної інформації, тобто йдеться про діалекти, говори, професійні жаргонізми тощо. Девятий напрям досліджує зберігання та передачу культурної інформації за допомогою ідіом.

Таким чином, лінгвокультурологічні праці сьогодення висвітлюють культурологічний аспект різних мовних одиниць та різних текстів, див. напр., роботи О.Ю. Малюк, Л.А. Ковбасюк, А.В. Скрипник тощо

17.Поняття прикладної лінгвістики. 18. Завдання прикладної лінгвістики. 19. Проблематика прикладної лінгвістики , розділ мовознавства, що вивчає методи вирішення практичних завдань, пов'язаних з оптимізацією використання мови. П. л. не лише спирається на досягнення загальної лінгвістичної теорії, але і сама впливає на її розвиток, оскільки для вирішення практичних завдань зазвичай необхідні спеціальні дослідження, складові основний вміст П. л. Як наукова дисципліна П. л. існує з 2-ої половини 20 ст Її діапазон визначається потребами практики. Основні напрями П. л.: фіксація і зберігання мовної інформації — створення алфавітів і пісьменностей, орфографія, практична транскрипція і транслітерація (головним чином стосовно географічних назв і власних імен), створення інформаційних мов; передача мовної інформації — теорія переведення (головним чином науково-технічного), створення систем автоматичного переведення; автоматичне розпізнавання і синтез мови, теорія вчення нерідній мові, сурдопедагогика (вчення мові глухонімих) і тіфло-сурдопедагогика (вчення мові сліпо-глухонімих), теорія розбірливості мови (для оптимізації передачі мови по каналах зв'язку); автоматизація інтелектуальної діяльності, зв'язаної з використанням мови, — створення систем штучного інтелекту (автоматизованих) інформаційно-пошукових систем, систем автоматичного анотування і реферування інформації; використання мови в медицині — нейролінгвістика (патології мови, афазії як засоби діагностики ураження мозку) і др.; використання мови як засоби масової комунікації — мовне планерування (у країнах з багатомовним населенням), мовне будівництво, нормалізація мови (нормативні граматики і словники, орфоепія, уніфікація термінології; ктематоніміка — дослідження товарних знаків); створення міжнародних штучних мов польова лінгвістика (опис невивчених мов), вивчення впливу мови на поведінку людини (контентний аналіз, лінгвістична теорія реклами, пропаганди і ін.).