50. Поняття про лінгвосинергетику

Наприкінці ХХ століття у лінгвістиці набула розвитку нова галузь –лінгвосинергетика, що спрямована на створення концепції мови як цілісної відкритої

нелінійної складноорганізованої системи. Формування нової дослідницької

парадигми відбувалося шляхом екстраполяції основних ідей синергетики на

вивчення проблем функціонування та розвитку мовної суперсистеми. Широке

застосування синергетичного підходу у різних напрямках сучасної лінгвістики:

історії мови [1], соціолінгвістиці [2; 3], теорії комунікацій [4; 5; 6], лінгвістиці тексту

[7; 8; 9; 10], дискурсології [11; 12; 13] тощо, - дало потужний поштовх для розвитку

лінгвістичної думки, розширило обрії мовознавчо-когнітивної діяльності науковців,

сприяло поясненню доцільності існування багатьох лінгвальних явищ, які вважалися

“асистемними”, маргінальними, дало можливість прогнозувати перспективи

подальшого розвитку мовної суперсистеми.

Під синергетичністю розуміють “принцип дослідження, згідно з яким предметом

аналізу є складні, відкриті нелінійні суперсистеми, що функціонують за рахунок

взаємодії їхніх підсистем і перебувають у стані більшої чи меншої рівноваги, а

об’єктом – механізми, що регулюють динаміку, самоорганізацію та збереження цих

систем”[14, 538]. У зв’язку з цим зазначимо, що мова являє собою класичний

приклад складної відкритої нелінійної системи. Мовна суперсистема складається з

ієрархічно організованих макро- та мікросистем, взаємодія та кооперація яких

забезпечують її функціонування як засобу комунікації. Під відкритістю мовної

суперсистеми слід розуміти її потенційну здатність обмінюватися з оточуючим

середовищем матерією, енергією та інформацією.