65. Галузі дослідження тексту.

Учений Л. Г. Бабенко зазначає, що загалом всі підходи, які існують до лінгвістичного аналізу тексту, можна згрупувати у чотири напрями: лінгвоцентричний (аспект співвіднесеності “мова – текст”); текстоцентричний (текст як автономнее структурно-смислове ціле поза співвіднесеністю з учасниками літературної

комунікації); антропоцентричний (аспект співвіднесеності “автор – текст – читач”); когнітивний (аспект співвіднесеності “автор – текст – позатекстова діяльність”. Якщо при лінгвоцентричному підході предметом аналізу стають рівні і одиниці тексту, зазначені вище, то за текстоцентричним підходом розглядають текст як результат і продукт творчої діяльності. Предметом аналізу у цьому підході є семантика і грамматика тексту, що обумовлено поглядом на текст як структурно-семантичне ціле. Однак не ці напрями визначають сучасний стан розвитку лінгвістики тексту як науки. “Загальною стратегією сучасної лінгвістики тексту … є перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи, детермінованої такими її

складовими, як особистість мовця (автора) у сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та ін. властивостей; адресат та його рівень сприймання, екстралінгвістичні характеристики двох типів ситуації: того, про що йде мова у тексті, та того, що опосередковує його творення у соціокультурному контексті

дійсності” .Тому саме антропоцентричний та когнітивні напрями лінгвістики тексту сьогодні є пріоритетними. Антропоцентричний напрям дослідження тексту ґрунтується на інтерпретації тексту в аспекті його породження (позиція автора) і сприйняття (позиція читача). Антропоцентризм як найсуттєвішу рису тексту розглянуто у працях В. Б. Шкловського, М. М. Бахтіна, Ю. М. Лотмана, Д. С. Лихачова, Б. О. Кормана, П. В. Соболєва, В. П. Григор’єва та ін. На сучасному етапі розвитку лінгвістики тексту в контексті антропоцентризму все більшого значення набуває дослідження структури мовної особистості автора. На думку З. Я. Тураєвої, “структура мовної особистості та її маніфестація визначають класичну проблематику співвідношення мови і мислення, мови і дійсності, мистецтва і дійсності, мови та соціальної взаємодії. Таким чином, текст як втілення мовної особистості є інтегруючим феноменом лінгвістичної парадигми”. Когнітивний напрям вивчення тексту розвинувся внаслідок виникнення когнітивної зміни наукової парадигми на порозі ХХІ ст., коли лінгвістика тексту стала потребувати “нових методик аналізу об’єкта як форми репрезентації знань у мові, як концептуального модельного відображення дійсності, як модифікату сфери свідомості автора (художньої, естетичної, етичної, наукової, аксіологічної, прагматичної) та як моделі впливу на свідомість, інтелект, пам’ять, поведінку, погляди інтерпретаторів”. Відповідно до когнітивної парадигми художній текст осмислюється як складний знак, що виражає знання письменника про дійсність, втілені в його творі у вигляді індивідуально-авторської картини світу . Отже, можна зробити висновок про те, що у центрі сучасних досліджень з лінгвістики тексту взагалі і лінгвістичного аналізу художнього тексту зокрема перебувають проблеми мовної картини світу та мовної особистості письменника.

71. Лінгвістична екологія

Термін «екологія» (грецьк. дім, оселя ;слово) був запропонований Е.Гакелем у 1866р.

для позначення науки про взаємозв’язок між організмом та навколишнім середовищем. це

розділ лінгвістики, що описує відношення між мовою та формами її існування і оточенням, яке включає в себе географічні умови, людське існування та інші мови з їх формами існування; лінгвістична екологія опрацьовує питання: на якій території розмовляють даною мовою, хто нею користується, які ще мови використовуються для спілкування в даному регіоні, який характер взаємодії мови з її мовцями та іншими

мовами Екологічний контекст мови формують лінгвістичні та зовнішні соціо-економічні фактори. Необхідно виробити комплексний підхід до розуміння життя мов, зокрема еволюції мовних контактів, інтеграції традицій у дослідження мовної політики та екології мови Екологія мови має яскраво вдідображений соціолінгвістичний характер, оскільки вона розглядає взаємовідношення між словом і світом, тобто взаємозалежність між мовою та членами суспільних груп, а також застосування лінгвістичного коду в різних соціальних ситуаціях та обставинах. Лінгвоекологію найбільше цікавить соціальний характер мови, бо саме суспільна діяльність людини найбільше здатна впливати на мову.

Соціальний характер мови зумовлений тим, що мова з’являється і може функціонувати лише в суспільстві. Отже, мова як найвищий прояв культури, тобто сукупності результатів

та процесів соціальної діяльності людини, є динамічним явищем, що

віддзеркалює політичний та економічний стан розвитку суспільства.

72. Мова як естетичний феномен світосприйняття мови.

Мова і естетичний світ як феномени буття нації нерозривно пов’язані між собою: між естетичним світом і мовою відбувається глибинне відношення нескінченних інтерпретацій. Подібний зв’язок є можливим лише тому, що кожен з цих феноменів – самостійний у своїй основі і має власний зміст.

Світ передусім розкривається людині на рівні почуттєвому, ірраціональному. Завдяки ілюзіям і образам людина може існувати як суб’єкт і, перш за все, як почуттєвий, людяний суб’єкт. У підґрунті мовної свідомості лежить креативний принцип творення світу. Людське слово приречене до народження, матеріалізації з позбавлених індивідуальності, незбагненних безодень свідомості. Людина як істота

почуттєва, емоційна і водночас як істота, що мислить логічно, поєднує ці початки у мові, слові, де вони вступають у взаємодію, перевтілення, продовжують і розвивають одне одного, безперервно творячи і саму людину, і мовну реальність, яка її оточує. Отже,

людина і мова – це ті первинні феномени, що створюють світ нашого буття.

Саме цей сенс, цю цінність намагається відкрити і зберегти слово, володіння яким означає незворотне володіння певною якістю буття. Естетичний світ неможливо розглядати як "чистий об’єкт", оскільки ми самі первісно і цілком

перебуваємо у ньому. Естетичний світ як феномен постає значно масштабнішим, ніж простий факт людського буття. Естетичний світ являє собою площину здійснення свідомості у мові, він є умовою здійснення цієї свідомості та її експлікації в

національну культуру. Естетичний світ виникає в процесі історичного становлення культурних норм, традицій, ритуалів нації, які завжди існують як наявне буття. Отже, під естетичним світом нації ми розуміємо духовно-ціннісні засади та екзистенційно-чуттєві виміри національного буттєвого простору.