26. Порівняльний метод

Порівняльно-історичний метод (компоративний, лінгвогенетичний) – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов. Техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ і їх розгляду в історичному аспекті.

Метод виник на поч.XX ст.., основоположники нім.вчені Ф.Бопп і Я. Грімм, Р. Раск, росіянин О. Востоков.

Пор.-істор.метод відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість;2) за рівнем спорідненості мови об’єднуються в сім’ї, групи, підгрупи;3) відмінності споріднених мов.

Цей метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії.

Головна мета методу- це відкриття законів, за якими розвивалася мова в минулому. Розрізняють прийоми зовнішньої і внутрішньої реконструкцій. Прийом зовнішньої реконструкції пов'язаний з виходом за межі однієї мови і залученням матеріалу споріднених мов. Прийом внутрішньої реконструкції базується на використанні даних тільки однієї мови. Серед поширених прийомів пор-істор.методу слід назвати і прийом відносної хронології.

З цим методом пов'язаний метод глотохронії (М. Сводеша), корейська (ностратична) теорія (В. М. Ілліча-Світича), теорія моногенезу мов, підтримувана укр..лінгвістом О.С. Мельничуком, а також метод лінгвогеографії.