logo
Betsenko_shpori_na_26_01_12

61. Філософія мови г. С. Сковороди

Григо́рій Са́вич Сковорода́ — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Мова і стиль Г. Сковороди — засіб вираження його просвітительських ідей, його ставлення до різних явищ ду­ховного життя людини, а також висловлення свого почут­тя краси природи, її величі. Вживання Сковородою в поетичній практиці традиційної книжної мови, що була сумішшю українських, російських і старослов'янських елементів. Історична зумовленість цього явища вияв тут і певної обмеженості письменника, суперечливості його естетичних поглядів.

Творчість видатного українського мислителя Г. С. Сковороди є об'єктом пильної уваги в умовах відродження національної культури, благодатним матеріалом для досліджень на рівні сучасних філософських проблем, до яких належить і проблема тлумачення тексту. Творам Г. Сковороди властивий універсальний алегоризм незалежно від жанру та ідейного змісту. Водночас Г. Сковорода запропонував ключ до тлумачення тексту, коли йдеться про текст Книги. Герменевтичні пропорції Г. Сковороди дещо інтерпретовані в літературі, присвяченій мислителю та його епосі. Утім, постає питання, чи не можна їх застосувати до тлумачення текстів, автором яких є сам Г. Сковорода.

Вимальовується цікава герменевтична концепція, відмінна від традиції, пояснювати зміст філософського вчення на підставі дослідження життєвого шляху, соціальних поглядів і світогляду самого автора. Ця концепція передбачає діалог з авторським текстом, що й повинен дати ключ до його розуміння. Внаслідок алегоричного способу письма твори Сковороди важко зрозуміти. Адже словесна система, яка утворює тканину його писань, має подвійний зміст: зовнішній, логічно-словесний, і внутрішній, який треба розгадувати. Однак і сам Сковорода закликав тлумачити внутрішній, потаємний зміст, прихований за зовнішньо-словесним, коли йшлося про біблійні тексти. Це вимагає особливого способу роботи свідомості.

Сприйняття будь-якого тексту, пов'язане з засвоєнням смислів, закладених у ньому, отже, з деякими психологічними процесами на рівні адресата цього тексту. Свідченням розуміння тексту (або ступеня його розуміння) буде відповідь у вигляді тексту (або дії, яка, за М. Бахтіним, :потенційний текст). Подібні трансформації смислів у тексти-відповіді є і діалогічній мові, їх часто використовують як дидактичний прийом для пояснення складного, неочевидного смислу явищ, дій, подій. Зауважимо, що і Г. Сковорода застосував цей прийом для передачі етичної суті явищ. Використання прямої, відкритої діалогічної форми викладу свідчить, що автор передбачав у читача низку питань. Водночас цю форму використовують як засіб раціоналізації думки, що має важливе значення саме щодо етичної думки, у межах етичної свідомості. Це дало змогу вивести моральні істини зі світу сакральних цінностей в історичний світ людських цінностей.

У свої твори автор уводить метафори, очевидно, мало на меті доступність і зрозумілість цих текстів для широкого загалу, позбавляло автора багатослів'я, потреби тлумачити поняття, передані ме­тафоричними рядами. З іншого боку, воно полегшує розуміння текстів і після їхньої історичної трансформації в сучасну культуру, не вимагає спеціального зіставлення понять і смислів. Звичайно, лексичні й граматичні відмінності сучасної мови і мови, якою написані твори Г. Сковоро­ди, ускладнюють розуміння цих текстів, але метафоричний характер виразу етичних понять робить ці тексти трансісторичними, цілком сучас­ними, зрозумілими з погляду закладених у них смислів.