52. Проблеми сучасної лінгвосеміотики. Лінгвосеміотика у взаємозв’язках з іншими галузями семіотики.

Семіотика (від грец. «Знак»)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем. Зародження семіотики пов'язують із працями Чарльза Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики. Основним поняттям семіотики є знак. Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Лінгвосеміотика – комплексна галузь лінгвістики та семіотики, об’єктом дослідження якої є мовні знаки, що утворюють семіотичну систему, а предметом – співвідношення з їх складовими частинами, іншими мовними знаками, з позначеними поняттями та прагматикою мовлення (Селіванова О.)

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень. біосеміотика (вивчає сигнали тварин), абстрактна семіотика (область математичної логіки), семіотика літератури (дослідження символіки літературних творів), лінгвосеміотика (вивчення знакової природи мови) тощо.

Європейська лінгвосеміотика зародилася у часи античності, коли Арістотель називав слова безпосередніми мовними знаками, а Платон пояснював зв’язок знака з позначуваним. Згодом знак, а потім і символ, який було виділено на основі подальших досліджень, вивчають Ч. Пірс, М. М. Бахтін, Г. О. Винокур, В. В. Іванов, В. А.Успенський, Р. О. Якобсон; Б. М. Гаспаров, В. Кох, М. Флеймер.

Сучасна лінгвосеміотика отримує нові вектори дослідження семіозису, “процесу, у якому щось функціонує як знак” [Морріс], який пов’язаний з етносвідомістю, культурою народу, архетипами колективного позасвідомого. Питання дослідження природи мовних знаків та символів, їхньої типології, синтактики та прагматики, а також їх визначення залишаються актуальними в лінгвосеміотиці.

Пірс: перша знакова класифікація, в якій він виокремив 10 типів знаків, із яких найголовнішими є такі: іконічні (дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об’єкта, тобто знак копіює об’єкт), індексальні знаки (дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об’єкта) та знаки-символи, дія яких заснована на умовному, встановленому “за домовленістю” зв’язку між знаком та означуваним об’єктом (план вираження нічого спільного не має з планом змісту).