5. Еволюція лінгвістичних ідей у 2 пол. 20 ст.

Пошук нових підходів щодо об’єкта, який вивчається входив у нову тенденцію розвитку науки – експансіонізм, пов’язаний з інтеграційними процесами, які зумовлюють створення комплексів окремих наук, сприяють міждисциплінарним дослідженням. Так виникає когнітивна лінгвістика. Він передбачає прагнення до:

1) всіляких порівнянь мов світу;

2) залучення до даних теоретичної лінгвістики фактів рідкісних і теоретичних мов;

3) увага до розмовної мови.

Антропоцентризм (О. Селіванова) – висунення людини в епіцентр усіх наукових досліджень, всі дослідження – для задоволення людських потреб. Його принцип – споріднення лінгвістики з іншими галузями науки. А. передбачає вивчення об’єкта відповідно до ролі, яку він відіграє у життєдіяльності людини, цей напрям зорієнтований на дослідження функцій об’ї\єктів стосовно розвитку людської особистості і її удосконалення. Людина стоїть в епіцентрі всіх теоретичних передумов теоретичного дослідження. Приклади в інших галузях науки: медицина – клонування наприклад.

У лінгвістиці А. підхід пов’язаний із намаганням розглядати мовні явища в діаді «Мова - Людина».

Функціоналізм – визнання домінантної ролі категорії значення. Ця лінія засвідчує використання набутого досвіду в різних лінгвістичних школах. За постулатом функціональної лінгвістики мова є знаряддям, засобом, механізмом для здійснення певних цілей і реалізації певних намірів.

Неофункціоналізм передбачає вивчення мови в дії мови.

Експлонаторність – прагнення знайти те чи інше пояснення внутрішньої організації мови, архітектоніки текстів стосовно походження і розуміння мовлення. «Мовні явища повинні бути пояснені на основі суворої доказовості».

Провідні принципи нової науки про мови:

- менталізм (врахування механізмів, операцій та властивостей люд. мислення);

- психонетичність (урахування механізмів відчуттів, почуттів, інтуїції);

- етноцентризм (фіксування мови з урахуванням характеру етносу, його світогляду, норм поведінки)

- креативність

- принцип залучення нової інформації.

Герменевтика – (гр. «той, хто пояснює») – глибинне тлумачення текстів шляхом дослідження семіотики (знаків), вивчення даних , пов’язаних з конкр. типом художнього твору.

№ 6 Проблеми сучасної Семасіологія - науки про значення слів та словосполучень, що використовуються для називання, номінації окремих предметів і явищ дійсності, зокрема в діахронному й психолінгвістичному розумінні, включаючи вчення про розвиток значень граматичних категорій та про засвоювання дитиною й мовцем нових понять, слів і значень і про виникнення нових значень. Це наближувало С. до ономасіології, науки про засади й процеси називання. Семасіології (те саме, що семантика), предст-ки Комлєв, Говердовський. Термін уживається з сер.19 ст. Спочатку в нім., а потім і в рос. лінгвістиці. Теорія значення. Це один із двох взаємодоповнюючих аспектів семантики, спрямований на вивчення семантичної сторони мови від знака до значення. На відміну від ономасіології, -теорії номінації, яка вивчає семантику від значення до знака.

С.-я вивчає, що означає дана мовна одиниця, як здійснюється її значення.

(СХЕМА)Семасіологічний підхід – мовлення – мовна система – позамовний зміст, шляхи від форми (номінації предмета чи явища) до значення (яке несе ця номінація).

Хомич: Сучасна С-гія демонструє підхід до вивчення лексичного значення слова (Потебня, Пауль, Найда, Виноградов) Проте семантична структура лексеми розглядається лінгвістами по-різному.

Й.Стернін вивчив, що в лексикології намітилося три течії: 1.- представляють прибічники диференційної концепції значення (Апресян, Гак), в основі якої лежить положення про однорідність лексичної семантики.

2-представники Арнольд, Гінзбург, виходять з позиції неоднорідності лексичного значення: виокремлюються семантичні блоки різного рівня ієрархії, що відображають різноманітний хар-р інформації, яку передає слово. Лексичне значення членується спочатку на великі блоки – макрокомпоненти, які визначають основну специфіку семантики слова, і лише потім у складні макрокомпонентів виокремлюються мікроелементи – семи.

3- предс-ки Комлєв, Говердовський. Виділяють у значенні слова ряд складників (сигніфікативний,денотативний, прагматичний, структурний, синтагматичний, культурно-історичний і т.д), які відбивають різні аспекти значення, прояви семантики в системі значень мови або мовлення.

Більшість мовців вваж., що семантична структура повнозначного слова має (екстенсіональний, референційний (Куайне), значеннєвий (Фреге), номінативний (Мілль)) компонент, який є позначником певного предмета чи явища дійсності, репрезентантом об’єктивної інфо-ції про відображуване.