40. Методи дослідження топоніміки.

Топоніміка - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики.

Просторове розміщення мовних явищ вивчають й інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної гео­графії.

Метод лінгвістичної географії (ареальний) — сукупність прийомів^ які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.

Зв'язок методу лінгвогеографії з порівняльно-істо­ричним полягає у тому, що він також має на меті відтворення картини діалектного членування прамовних спільнот і виявлення ареальних зв'язків між мовами, які становлять ці спільноти. Крім того, про тісний зв'язок цих двох методів свідчить і те, що в тих мов­них групах або сім'ях, у яких відсутні старописемні пам'ятки, порівняльно-історичний метод спирається на дані сучасних мов і діалектів.

Одним із завдань лінгвістичної географії є точне вивчення зон поширення певних мовних (діалектних) явищ. Нанесення цих явищ на географічні карти з ча­сом привело до опрацювання принципів і методики картографування й укладання діалектологічних карт.

Кожне лінгвогеографічне дослідження передбачає чотири етапи: 1) складання питальника; 2) збір матері­алу (анкетний чи польовий); 3) картографування зібра­ного матеріалу; 4) інтерпретація нанесеного на карту діалектного матеріалу. Матеріал наносять на карти у вигляді ізоглос, тобто ліній, які позначають (окреслю­ють, обмежують) територію поширення певного мовно­го факту.

Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і по­яснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетич-ний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дос­лідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встанов­лення закономірностей їх розвитку.

Цей метод ґрунтується на наукових прийомах від­творення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомір­ного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ят­ками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні.

46.Метатеорія мовознавстваМетодологiя синтезу знань кількохтеорій - так можна коротко характеризувати  сутнiсть метатеорiї. Спiвiснування численних конкурентних i неосяжних мовних теорiй  робить завдання її розбудови дедалi актуальнiшим.Вихiдною передумовою побудови метатеорiї мала б стати формально-семантична  iнвентаризацiя знань, наявних у теоретичних дослiдженнях, та подальша їх  класифiкацiя. Як вважає Є. П. Нiкiтiн, типологiя i класифiкацiя дослiджень являють  собою велику самостiйну область гносеологiї та логiки науки, причому таку, яка на  сьогоднi практично є терра iнкоґнiта, тобто велетенська бiла пляма на “гносеологiчнiй  картi” (див. 211, с. 11). До цього вихiдного об’єкта метатеорiї пiсля досягнення ним  певної кiлькiсної межi цiлком застосовна процедура редукцiї звичайних наукових  об’єктiв, у складi якої Г. Р. Iваницький розрiзняє логiко-iнтуїтивний аналiз матерiалу  для видiлення iстотних змiнних i їх наступної iнтеґрацiї та формально-логiчний синтез  теоретичної моделi з одночасним усуненням неiстотного (див. 114, с. 76).Роль метатеорiї у синтезi знань можна порiвняти ще з роллю допомiжних побудов у  геометричному доведеннi. Розрiзняючи доказ iстинностi речi й доказ iстинностi  розв’язку, Ґ. В. Лейбнiц писав про це так: “Геометри у своїх доведеннях спочатку  формулюють те, що дано. (...) Пiсля цього вони переходять до пiдготовки i проводять  новi лiнiї, яких потребують для своїх мiркувань, i часто найбiльше мистецтво- знайти  цю пiдготовку” (165, с. 490).Головним науковим досягненням К. М. Тищенка є створення метатеорії мовознавства. Ця концепція стала можливою внаслідок теоретичного переосмислення співвідношень змісту окремих лінгвістичних дисциплін і блоків лінґвістичних знань у системі єдиної науки про мову. Вона вперше стисло описана вченим у вигляді великої матриці у ключовій статті 1989 року. Мовознавство стало першою наукою, для якої опрацьовано метатеорію, що адекватно відображає взаємне розташування і співвідношення нагромаджених досі знань про систему мов світу та їхні властивості. При цьому було виділено зумовлені природою об’єкта сім найзагальніших метаполів лінґвістичних знань (етнопрагматика мови, аксіопрагматика, ідіопрагматика, синтактика, сиґніфіка, генетичне мовознавство, еволюційне мовознавство) та кілька суб’єктно зумовлених видів лінґвістичних знань (галузі, концепції, методи, одиниці, закономірності).