Світова л. 20ст. І нац. Школи.

Лінгвістика — наука про мову, про функції та універсальні характеристики мови, про її структуру й історичний розвиток. М. складається з багатьох галузей і розділів. М. як наука має велике значення не тільки при вивченні рідної та іноз. мов, для розробляння термінології, у наук. коментуванні мовних текстів, машинному перекладі, вона дає і теор. висновки для розв'язання проблеми взаємовідношення матеріального й ідеального, для правильного розуміння суспільної свідомості і самої людини як суспільної істоти.

В епоху Відродження інтерес до культур. спадщини античного світу зумовив розвиток класичної філології. Поряд з цим починається вивчення й нових європ. мов (А. Арно і К. Ласло "Загальна й раціональна грамматика»).Застосування порівняльної методики й принципу історизму поклало початок порівняльно-історичному мовознавству, яке досягло великих успіхів у вивченні спорідненості мов, розробці питань генеалогічної класифікації мов, у вивченні істор. розвитку споріднених мов, сімей мов (передусім індоєвропейської), у реконструкції давнього стану мов тощо. Великий внесок у розвиток цього напряму в М. зробили Ф. Boпп, P. К. Раск, Я. Грімм, А. Ф. Потт, А. Шлейхер, Ф. Діц, Й. Добровський, О. X. Востоков, Ф. Міклошич та ін. Основи заг. мовознавства, розуміння мови як "діяльності" й "продукту діяльності", вчення про зовн. й внутр. форми мови, типологічну класифікацію мов та ін. проблеми розробляв В. Гумбольдт. Його ідеї великою мірою позначилися на багатьох напрямах М. 19—20 ст. У серед. 19 ст. А. Шлейхер зробив спробу застосувати в М. оіол. теорії. На критиці лінгвістичного натуралізму сформувалася школа молодограматиків — А. Лескін, К. Бругман, Г. Остгоф, Б. Дельбрюк, Г. Пауль та ін., яка звертала осн. увагу на вивчення живих мов. Молодо-граматизм багато дав для розвитку порівняльно-істор. мовознавства. На поч. 20 ст. визначну роль відіграли праці Ф. де Соссюра, передусім "Курс загальної лінгвістики" (1916). Він створив знакову теорію мови, розробляв проблеми синхронії й діахронії, внутрішньої лінгвістики, зовнішньої лінгвістики та ін. Ідеї Ф. де Соссюра знайшли розвиток у школах (напрямах) лінгвістичного структуралізму: Празька лінгвістична школа (центром її був Празький лінгвістичний гурток), женевська школа, глосематика, дескриптивна лінгвістика. Паралельно до структуралістських течій розвивалися ін. концепції й напрями в М.: психологічний напрям (праці Г. Штейнталя, В. М. Вундта, до цього напряму примикав О. О. Потебня), неолінгвістика та ін. З поширенням матеріалістичного світогляду розвинулися експериментальна фонетика й лінгвістична географія. Пізніше в М. виникли нові напрями й галузі — психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика, семіотична лінгвістика, трансформаційна лінгвістика та ін. У розвитку слов'ян. М. визначну роль відіграла праця М. ц. Ломоносова "Російська граматика" (1755, опубл. 1757). Глибокі мовознавчі дослідження провели О. X. Востоков, Ф. І. Буслаєв, І. О. Бодуєн де Куртене, М. В. Крушевський, П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов, В. О. Богородицький, Л. В. Щерба, О. М. Пешковський, В. В. Виноградов та ін. Значний внесок у розвиток М. зробили укр. мовознавці О. П. Павловський, М. О. Максимович, П. Г. Житецький, О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, Й. Левицький, І. С. Свєнціцький, К. П. Михальчук, Є. Желехівський, Є. К. Тимченко, А. Ю. Кримський та ін. Укр. мовознавцям М. Я. Калиновичу, М. К. Грунському, Л. А. Булаховському, І. К. Білодідові, О. С. Мельничуку, П. П. Плющеві, В. М. Русанівському, А. О. Білецькому, Л. Л. Гумецькій, Г. П. їжакевич, І. І. Коваликові, Ю. О. Жлуктенку, С. П. Бевзенкові та ін.

2. Загальні аспекти розвитку лінгвістичної науки вкінці 20 ст.

Сучасна наука визначається плюралізмом (множинність) думок. Це не слабкість науки, а її достоїнство, бо є полілог поглядів на одну і ту ж проблему, реальність.

Сучасний підхід – у центрі людина (антропоцентризм). Увага приділяється креативізму (творчості), аксіологічності (вчення про цінності) та телеономії (вчення про доцільність).

Причини плюралізму в ЛІНГВІСТИЦІ – розходження у класифікаціях, термінологічних позначеннях тощо.

Є 2 фактора плюралізму в Лінгвістиці:

1) об’єктивний (стосується об’єкта дослідження);

2) суб’єктивний (стосується суб. дослідження).

З-поміж об’єктивних факторів розрізняють:

- нероздільність мовних явищ;

- асиметрію мовних знаків;

- багатоаспектність мовних явищ.

Із суб’єктивних (пов’язані з особливостями людського мислення) факторів виокремлюють:

• вибірковість суб’єкта пізнання;

• особисті зацікавлення.

3. «Образ мови» в науковій парадигмі ХХ ст.

Однією з найважливіших ознак сучасної лінгвістики і лінгвофілософії вважають динамічно-діяльнісне, функціонально-комунікативне і антропозорієнтоване розуміння сутності й природи мови. Образ мови як «оселі людського духу» складався впродовж усього ХХ ст., набуваючи різних відтінків.

- Мова як мова індивіда: єдиною реальністю є мова окремого індивіда; загальна мова — це абстракція або навіть фікція. У світі існує стільки окремих мов, скільки й індивідів.

- Мова як член сім’ї мов: кожна мова є членом мовної сім’ї, в якій існують регулярні історичні співвідношення. Найважливішими з них є звукові, а також співвідношення мінімальних значущих елементів (морфем). Вони формують внутрішню і зовнішню системність мови.

- Мова як структура: мова є універсальною системою, яка має нежорстко детермінований характер (потенційний, статистичний), що дає змогу створити алгебраїчні її описи. Мова пов’язана з конкретними соціальними колективами людей, а в свідомості кожної конкретної особистості — з нейрофізіологічними процесами. Всередині мови основним системотворчим принципом вважається елементарна мовна опозиція — бінарна (лат. binaries — подвійний) структура.

- Мова як система. Цей образ мови є модифікацією й уточненням попереднього, але жорсткіше структурно детермінований.

- Мова як тип і характер. Одним із перших скомбінував поняття «тип мови» і «характер мови» відомий чеський мовознавець, засновник Празького лінгвістичного осередку Вілем Матезіус (1928):лінгвістична характерологія повинна розпочинатися із сучасного стану мови. Вона має на меті дослідження синхронних зв’язків у конкретній мові.

- «Комп’ютерна революція» і комп’ютерний підхід до мови. Початок «комп’ютерної революції» прийнято пов’язувати з працями 60-х років ХХ ст. видатного американського лінгвіста Ноама Хомського, які не змінили погляду на мову, але суттєво вплинули на лінгвістичну теорію та на формування генеративної лінгвістики (породжувальної граматики).

Маніфестація граматики мови як формального об’єкта, якому притаманна психологічна реальність у житті людини. Мова є механізмом породження правильних поверхових форм і виразів; ця система — автономний модуль зі своїми принципами і правилами.

- Інтерпретаційний образ мови. Історія мови є ідеальним об’єктом для її витлумачення. Зрозуміти певну мовну структуру — означає інтерпретувати і пояснити смисл того, що втілено у граматичних фактах.

- Мова як теорія мовної дії - Джоном Остін -мінімальною одиницею людського спілкування є не речення, як це традиційно подається в шкільних і вузівських граматиках, а мовленнєва дія, тобто здійснення певних актів (запитання, наказ, вибачення, призначення на посаду, заспокоєння, привітання тощо).

- Мова як простір думки і оселя людського духу.