1.2 Мовне табу як основа явища евфемії

Питання евфемії в лінгвістичній літературі розглядаються, як правило, у взаємозвязку з явищем табу, що може бути обумовлено специфікою цього лінгвістичного явища: формуванню евфемістичної заміни передує наявність табу. Мовне табу у всі часи було рушійним чинником розвитку евфемістичного словника. Про звязок між евфемією і табу свідчать дослідження Б.О. Ларіна (1961), S. Ullman (1951), С. Відлак (1965), М. Gasser-Mulheim (1972), S. Luchtenberg (1975), Х.Г. Юсупова (1988), Л.П. Крисіна (1994), О.М. Кацева (1988) та інших науковців.

Поступово, з виходом у світ літератури, присвяченої цій проблематиці, виявляються розбіжності лінгвістичних поглядів в окремих питаннях дослідження, насамперед, у визначенні табу та евфемії в цілому та їх окремих аспектах.

За визначенням О.Реформатського табу є етнографічним поняттям, яке також стосується мови. Цей термін походить із однієї з полінезійських мов від ta - відмічати, виокремлювати, та pu - цілком, цілковито; тобто tapu > tabu - цілком виокремлений, особливо відмічений. Від початку слово "табу" містило в собі два протилежних значення. З одного боку, це щось, від чого прагнули віддалитися, що приховує певну зловісну основу, слугувало прокляттям, та передрікало справжню небезпеку для людини. З іншого боку, слово "табу" набуває додаткові змістові ланцюжки з вираженим відтінком позитивної оціночності ? цілком виокремлений, особливо відмічений, священний. Спільними для цього поняття елементами є значення недоторканний, забороненний. Тобто, табу позначає заборону, яка виникає у сфері суспільного життя на різних ступенях розвитку суспільства. Виходячи з різних передумов, така заборона може поширюватися і на факти мови [17, 10].

У тлумаченні поняття "табу" різними авторами зустрічаються деякі суперечності. Наприклад, Ж.Ж. Варбот підкреслює, що в наш час слово "табу" вживається у двох значеннях: 1) релігійна заборона в первісних народів, який накладається на певні дії, щоб уникнути шкідливих проявів надприродних сил; 2) заборона на вживання певних слів, що є обумовленою соціально-політичними, історичними, етнічними, культурними, етичними або емоціальними чинниками.

Тобто Ж.Ж. Варбот чітко розмежує релігійні та соціальні табу, підкреслюючи у другому випадку лінгвістичний аспект цього явища (заборону на вживання слів). Але при цьому, вона обмежує уяву про табу як релігійну заборону, кажучи, що воно властиво тільки для примітивних народів, з чим ми не можемо погодитися [12, 552 - 553].

Але разом із цими визначеннями зустрічаються й інші, у яких не проводиться настільки чітка межа між релігійними та соціальними аспектами цього явища. Наприклад, І.С. Кон визначає табу як соціально-культурну заборону, підкріплену релігійними санкціями. Очевидно, що він не робить акцент на лінгвістичний аспект табуювання, тобто мова не йде про заборону на вживання окремих лексичних одиниць. Н.Б. Мечковська, навпаки, визначає табу, як заборону виконувати певні дії або вимовляти ті або інші слова, вирази, не зупиняючись на релігійних або соціальних причинах цього явища [17, 12].

Складність визначення поняття відмічав і французький науковець Д. де Копе. За його словами, вивчення системи табу показує, наскільки важко відрізнити основне табу, яке є законом за принципом його дії, від табу, яке безпосередньо залежить від випадку, поговору або примхи мовця. Мова йде про відмінність між моральним законом і приписанням і заборонами, що накладаються певною політичною практикою, які можуть бути зовсім різними в різних суспільствах.

Про табу як лінгвістичне явище писав Л. Блумфільд. Він виокремив три сфери табуювання: 1) релігійні терміни. В багатьох мовах, у тому числі, в англійській, багато релігійних термінів, такі як God, hell, devil, heaven, можуть бути вживані тільки в серйозному мовленні. У звичайних ситуаціях замість них використовують слова-замінники; 2) так звані непристойні форми, наприклад, найсуворіше табу на мовні форми, значення яких повязано з екскрементною функцією, а також на деякі форми зі значенням продовження роду; 3) деякі зловісні мовні форми, які позначають щось хворобливе або небезпечне, наприклад, дієслово to die [65, 101].

Згідно поглядів деяких дослідників, наприклад, Р.О.Будагова, термін "табу" може вживатися лише по відношенню до заборон, які накладаються на різні слова в первісних народів. З тим, як послаблюються наївно-релігійні уявлення та розвивається людська свідомість, відбувається обмеження впливу табу на слова та дії. Інші науковці, наприклад, Л.А. Булаховський, О.О. Реформатський, відмічали стійку тенденцію до збереження заборон на окремі слова та групи слів у сучасному суспільстві, одночасно зазнаючи зміну характеру обмежень із розвитком цивілізації. За такого підходу термін "табу" розширює рамки семантичного змісту, набуваючи значення заборони, що поширюється на предмети, дії, слова та жести, що є характерною не тільки для ранніх стадій формування людської свідомості, але і для пізніших етапів розвитку цивілізації.

Перші згадки про табу та їхні евфемістичні заміни сягають найбільш низьких ступенів розвитку суспільства. Лінгвісти погоджуються з тим, що в основі заборон на ранній стадії формування свідомості був психологічний чинник, де під впливом різноманітних емоціональних інтенсифікаторів виникли обмеження на безпосереднє вживання того чи іншого обєкту номінації. Відзначаючи магічні властивості слова у свідомості стародавніх народів, дослідники вважають, що слово відображало не тільки всі елементи язичеського ритуалу, але й усі категорії язичеської ментальності. М.М. Маковський відзначав, що саме слово як барометр точно відображало побут, звичаї, вірування, способи мислення первісної людини.

Аналіз етнографічних і лінгвістичних джерел, які присвячено дослідженню явищ табу та евфемії, дозволяє виокремити вторинні одиниці, що виникли на дорелігійній стадії формування людської свідомості у числі найбільш ранніх евфемістичних формувань. Положення про дорелігійну основу найдавніших евфемістичних одиниць підтримували Л.А. Булаховський, Д.К. Зеленін, Д.Д. Фрезер, О.М. Кацев. Відзначаючи відсутність релігій у первісному суспільстві, Д.К. Зеленін вважав безумовним ідею про те, що в житті людського суспільства була дорелігійна стадія. Найдавнішим шаром такої лексики науковець вважав заборони на імена промислових тварин, потім на знаряддя ловлення і на все, що повязано з поведінкою мисливця перед промислом. Заборонені слова виникли на доанімістичній стадії, їхня мета - приховати від звірів наміри мисливця. До психологічних передумов створення словісних заборон у первісного мисливця належить його переконання у тому, що звірі чують і розуміють людську мову, а також впевненість у тонкому чутті тварин до запахів. Тваринам приписували усі людські почуття та ставилися до нього, як до людини. Табуювання на цьому етапі розвитку виступає як засіб захисту людини, її охорони, забезпечення успіху в промислі. За звичаєм, що був добре відомим для багатьох народів, мисливці запобігали називати імена тварин, яких вони переслідують, що ставило їх перед необхідністю створювати інакомовні конструкції, таким чином, сприяючи розвитку словотвірному процесу.

Табуюванню підпадали найменування представників флори та фауни (тварин, птахів, комах, риб, плазунів, земноводних), та деяких повязаних з ними слів. Побоювання сполохати обєкт полювання, рибальства, накликати на себе та свої пасовиська напади хижаків, завдання шкоди тваринами, комахами, птахами, земноводними, визначає виникнення численних заборон на безпосереднє визначення реалій обєктивного світу, диктуючи необхідність створення нових, прийнятних для заміни найменувань тварин, рослин, комах, птахів тощо, сприяючи розвитку евфемістичного словника.

Подібна тенденція до виокремлення заборон, повязаних із найменуванням осіб тваринного світу до категорії найбільш ранніх виявляється у працях О.М. Кацева. За поглядом науковця, табу відображає тотемічні уявлення первісної людини, тобто уявлення про тварину як основоположника роду (тотем), якого наділено надприродною силою. Спосіб мислення первісної людини є простим: тотем не хоче бути названим. Якщо його назвати, можна накликати на себе лихо, тому що слово має магічну силу. Тварина атакує тебе або заподіє лихо. Оскільки тотеми нараховувалися десятками, а то й сотнями, то є природним, що список найменувань тварин, які підлягають забороні, є дуже великим.

Тенденція до табуювання осіб тваринного світу відзначається дослідниками на матеріалі різних мов. До таких випадків Л.А. Булаховський відносив латинське найменування serpens - змія (дослівно, "плазун"), яке затвердилося разом із безпосереднім найменуванням anguis; загальнославянське medued - ведмідь (дослівно, "медоїд"), яке витіснило індоєвропейське найменування ведмідя (грец. Arktos, лат. Ursus). У російський мові для визначення ведмідя використовувалися найменування бурый, мохнатый, косматый, зверь, костоправ, космач, лохмач, ломака, лесник, лесной чёрт.

Евфемістичній заміні підлягали визначення змій, гризунів. У свідомості носіїв російської мови слово змея відтворювало комплекс подібних асоціацій за зовнішніми уявленнями - ползучая, земляная, идущая на брюхе, зелёная.

Пряме найменування вовка в багатьох мовах одвічно підлягало табуюванню через опасіння за свої пасовиська, а також селища, що знаходяться в рівнинних регіонах, на які цей звір мав звичку нападати стаями, являючи собою реальну загрозу для населення. В російській мові евфемістичними визначеннями цього звіру є серый, зверь, бирюк. Узагальнюючі властивості слова "зверь" розширяли сферу його вживання, дозволяючи називати їм будь-яку тварину. Для визначення вовка, ведмідя, лиси, куниці в російській мові використовивалося сполучення красный зверь.

У деяких визначеннях назв представників тваринного та рослинного світу, що табуюються, розкривається тенденція прадавніх народів до евфемізації на основі поляризації значення, яка вивляється в навмисному наділенні забороненного слова позитивними якостями, приєднанні до основи безпосереднього визначення зменшено-пестливих суфіксів, поважному зверненні до обєкта номінації, що викликає марновірний страх. Ця особливість мовленнєвої поведінки пояснюється прагненням прадавньої людини улестити таємничі сили, що стоять за словом-табу, прихилити їх на свій бік, та обумовлюється специфікою архаїчного мислення - тотожність уявленного образу предмета з самим предметом, матеріалізоване сприйняття слова, віра в його магічні можливості. Ілюстрацією евфемістичної заміни на основі поляризації значення можуть бути поважні номінації ведмідя в російській мові Михаил Иванович Топтыгин, Потапыч, сергацкий барин, хозяин, а також одиниці зі зменшено-пестливими суфіксами: мишка, мишенька.

До числа чинників, що обумовили виникнення табу на найбільш ранніх стадіях розвитку свідомості можна також долучити страх хвороби, смерті, які навмисно наділялися зменшено-пестливими суфіксами з метою улестити сили, що стояли за цим словом: смертушка, смёрточка замість смерть, горюшко замість горе.

Численний шар лексики формують евфемістичні одиниці, що виникли на релігійній стадії формування людської свідомості. Основним призначенням табу на цьому етапі стає заборона на вживання слів, виразів або власних імен, що визначають щось небезпечне або сакральне, що пояснюється вірою людини в магічну силу слова, в тотожність слова та предмета, що називається цим словом. Вважалося, що, промовляючи заборонене слово, людина ризикує накликати на себе нищівні наслідки, що одвічно було закладено в ньому за активного втручання надприродних сил. Звідси магічна глубока повага перед словом, прагнення обходитися з ним так само обережно, як із самим предметом. Табуюванню підлягає не тільки зловісні духи, але й божества, які вселяють разом із страхом благоговіння або священний трепет. У мовах різних народів слова, що вселяють емоції страху та благоговіння перед таємничими силами, що уявлялися у свідомості, замінювалися визначеннями предмета за зовнішніми ознаками, асоціативно-характерологічними якостями обєкта номінації. В російській мові для передачі значення Бог використовувалися евфемізми Создатель, Всевышний, Всемогущий, Отец небесный, Царь небесный. Замість слів дьявол, чёрт, злой дух вживалися слова худой, черный, тяжкой, лукавый, нечистый. Традиційними узагальнюючими назвами нечистої сили були евфемізми сам, он, у яких простежується поважне ставлення до таємничої сили, чиє імя боялися вимовити вголос. Також відомо визначення, що є сформованними на основі зовнішніх уявлень: синий, синеобразный, черный, зеленый, черный шут, синец, синчак, белун, белый дедушка [17, 15].