Стратегія екологічної безпеки

Сучасний стан навколишнього середовища свідчить про те, що основними чинниками загроз екологічній безпеці є: марнотратство природних ресурсів, що знижує продуктивність біосфери, та забруднення, що загрожує всьому живому, передусім людині та її здоров’ю.

Тому ухвалення будь–якого рішення, наслідки від застосування якого можуть змінити навколишнє середовище, можливе тільки після позитивного рішення державної екологічної експертизи, котра має стати незалежною від структур, що проводять експертизу.

Проведення екологічної паспортизації територій, передусім територій з високим антропогенним навантаженням, може стати підгрунтям для виокремлення зон надзвичайної екологічної ситуації з метою розробки та ухвалення ефективних державних програм щодо їхньої реабілітації. Ці програми обов’язково мають вміщувати розділи соціально–екологічної реабілітації населення.

Виходячи з прогнозів розвитку економіки та суспільства України, важливого значення в розробці політики екологічної безпеки набуває визначення першочергових та довгострокових завдань її реалізації в тісному взаємозв’зку з соціально–економічним розвитком країни.

Серед першочергових завдань забезпечення екологічної безпеки України можна назвати такі: закриття Чорнобильської АЕС, поліпшення якості повітря, раціональне використання водних ресурсів і поліпшення якості води, боротьба із забрудненням морського середовища, захист грунтів. збереження біологічного розмаїття біосфери, контроль небезпечних відходів промисловості.

При виконанні довгострокових завдань на першому етапі, поки триває спад виробництва та відчувається дефіцит життєво необхідного, екологічна політика має грунтуватися переважно на принципі «не зашкодь». Основним змістом другого етапу має стати впровадження природоохоронних і природовідновлювальних проектів. Один з найважливіших напрямів — застосування нових «чистих» технологій. Третій етап екологічної політики має охоплювати період післякризового відновлення і стійкого економічного розвитку. Головним змістом цього етапу стане відновлення природного середовища — екологічна реконструкція.

РЕЗЮМЕ

Дезінтеграція Радянського Cоюзу і поява України як незалежної суверенної держави докорінно змінили розстановку сил у Центрально—Східній Європі та в усьому Балто—Чорноморсько—Каспійському регіоні.

За дев'ять років незалежності, незважаючи на численні труднощі й перешкоди, Україна зуміла створити основи державності, перетворилася на повнокровного і повноважного члена світової спільноти. Проте подальше просування країни шляхом демократичних перетворень та економічних трансформацій, реалізація її європейського вибору, інтеграція в європейські інституції та структури, у тому числі структури безпеки, немислима поза чітким перспективним баченням ролі та місця України у сучасному світі, поза наявністю інтегральної стратегії на перспективу. Роль такої інтегральної стратегії у низці провідних країн світу відіграє стратегія національної безпеки.

Розробка і поступова імплементація такого документа стала для України життєво важливою необхідністю, історичним імперативом майбутнього.

Стратегія національної безпеки на перспективу має задати базові орієнтири в усіх сферах зовнішньої політики, окреслити шляхи і механізми імплементації в життя базових національних інтересів країни. За визначенням, така стратегія повинна мати активний характер. У ній мають бути задіяні механізми цілеспрямованої побудови у масовій свідомості, а через неї і в реальному житті, бажаної моделі майбутнього, тобто того, що сьогодні називають соціальною інженерією або плануванням майбутнього.

Вона має визначити геополітичні орієнтири, альтернативи і наслідки геополітичного вибору України, структуру загроз і викликів національним інтересам держави на найближче десятиліття, а головне — чітко сформулювати стратегічні напрями та пріоритети політики в усіх визначальних сферах національної безпеки держави.

Учасники конференції у своїх виступах підкреслювали такі наступні моменти.

1. Стабільний стійкий розвиток будь–якої країни сучасного світу немислимий без чіткої інтегральної стратегії на перспективу. Роль такої інтегральної стратегії у низці провідних країн світу відіграє стратегія національної безпеки.

2. Виходячи з того факту, що, у міру розвитку процесів глобалізації національна безпека в країнах Європи стає явищем загальноєвропейським, дедалі більшої ваги набуває питання узгодження стратегій національної безпеки країн Центрально–Східноєвропейського регіону, інших країн–сусідів. Тому доцільно здійснювати розробку Стратегії національної безпеки України з широким використанням відповідних документів згаданих країн, а також за достатнього контактування українських розробників документа з їх відповідними інституціями сусідніх країн.

3. Перспективи розвитку України слід пов’язати з успіхом інтеграційних процесів у Європі, подальшим розвитком відносин з Російською Федерацією, становленням та зміцненням регіонального співробітництва країн у межах ГУУАМ. При цьому важливим є досягнення національного консенсусу з ключових положень Стратегії національної безпеки України.

4. Разом з тим очевидно, що нинішній рівень взаємодії держав ГУУАМ явно не відповідає сучасним умовам, а сам механізм організації їхньої колективної діяльності потребує радикального вдосконалення. Учасники конференції вбачають перспективу розвитку ГУУАМ за такими напрямами:

•перетворення ГУУАМ на повноправну міжнародну організацію з відповідними органами координації на всіх рівнях;

•найшвидша імплементація механізмів зони вільної торгівлі у межах ГУУАМ, узгодження правового забезпечення з національними законодавствами, а також організація спільного інформаційного простору;

•формування спільних механізмів забезпечення стабільності регіону та безпечного функціонування транспортно–енергетичних комунікацій під егідою ОБСЄ, ООН та інших міжнародних структур безпеки;

•забезпечення умов розширення ГУУАМ, включаючи інші держави регіону.

5. Національним інтересам Польщі та деяких інших країн ЦСЄ відповідають будівництво та експлуатація транспортних трубопроводів, що з’єднують Південну Європу з джерелами нафти і газу в Росії й Каспійському регіоні, ті, що проходять територією України. Реалізація такої ідеї відповідає очікуваному залученню енергетичних ресурсів Чорноморсько–Каспійського регіону у світовий енергетичний процес та сприятиме подальшій європейській інтеграції.

6. Загрозливим для європейської безпеки чинником є наявність у Чорноморсько–Каспійському регіоні вибухонебезпечних локальних конфліктних зон. Через це посилення і поглиблення відносин між країнами Центрально–Східноєвропейського регіону, сприяння їх інтеграції в ЄС, трансформація НАТО та залучення до інтеграційних процесів Росії є важливою умовою поширення стабільності на схід Європи.

7. У той же час політику Заходу щодо України за цілою низкою напрямів важко назвати адекватною. Ні до чого не зобов’язуючі декларації на кшталт «Стратегії ЄС щодо України» чи заяви про те, що «Україна є ключовою ланкою нової системи європейської безпеки», на практиці супроводжуються діями щодо створення нової «залізної завіси» на західних кордонах України.

8. ЄС (насамперед малі європейські країни), незважаючи на гучні заяви про ухвалення нової «консистентної» стратегії щодо України, дуже обережно ставиться до самої ідеї європейської інтеграції України і продовжує балансувати між небажанням створювати собі нові економічні, політичні проблеми, що можуть виникнути за спроб навіть часткової інтеграції України в ЄС, і страхом підштовхнути Україну в «тісні обійми» Москви.

У результаті Україна з мовчазної згоди ЄС ризикує перетворитися на «сіру зону» між об’єднаною Європою і Росією і зрештою буде змушена економічно й політично інтегруватися з цією країною.

9. Настав час, коли стратегічно Україна має всебічно визначитися. Найважливішим кроком такого визначення є узгоджена розробка Стратегії національної безпеки та нової редакції Концепції національної безпеки, а також стратегічних державних документів за напрямами. Це Стратегія (доктрина) зовнішньої політики, Воєнно–політична стратегія (Воєнна доктрина), Стратегія енергопостачання держави та інші.

10. Важливим результатом конференції є стимулювання процесів зближення стратегій і політики національної безпеки, сприяння ліпшому розумінню структури національних інтересів і стратегій країн–учасниць.

Здійснений компаративний аналіз національних стратегій, без сумніву, сприятиме не тільки підвищенню рівня стратегічних розробок, а й слугуватиме зміцненню миру, безпеки і взаєморозуміння на регіональному і глобальному рівнях.

LIST OF THE AUTHORS

Carlo BELLINZONA Director, Military Centre for Strategic Studies, Italy

Sergiu CELAC Ambassador, Senior Research Fellow, Romanian Institute for International Studies

Stacy CLOSSON Desk Officer, Ministry of Defence, USA

Andras DEAK Research Fellow, Centre for Foreign Policy Studies, Hungary

Rafal DOMISIEWICZ Department of the National Security Council, National Security Bureau, Poland

Chris DONNELLY Special Adviser to the NATO Secretary General for Central and Eastern European Affairs, NATO Headquarters

Yevheniy KOZHOKIN Director, Russian Institute for Strategic Studies

Rustam MAMEDOV Branch Chief, Social and Political Department, Administration of the President of Azerbaijan

Yevheniy MATUSEVICH Director, Institute for Social and Political Studies, Administration of the President of Belarus

David SHAHNAZARIAN Head, Research Centre for Legal and Political Science «Concord», Armenia

James SHERR Specialist, Conflict Studies Research Centre, Royal Military Academy, Sandhurst; Research Fellow, Lincoln College, Oxford The United Kingdom

Ignas STANKOVICIUS Director, Lithuanian Freedom through Education Fund

Marat SYZDYKOV Branch Chief, Analytical Centre, Security Council of Kazakhstan

Zurab TCHIABERASHVILI Head, Civil Education Department, National Parliamentary Library; Expert, Centre for Peace and International Relations Studies, Georgia

List of Ukrainian Participants

Olexandr BELOV Deputy Secretary, National Security and Defence Council of Ukraine Director, National Institute for Strategic Studies

Anatoliy KACHYNSKIY Head, Ecological Security Department, National Institute for Strategic Studies

Kostyantyn KONONENKO State Expert, Foreign Policy and National Security Department, Office of National Security and Defence Council of Ukraine

Olexandr HONCHARENKO Head, National and International Security Department, National Institute for Strategic Studies

Eduard LISITSIN Chief Consultant, National Institute for Strategic Studies

Yevhen MARCHUK Secretary, National Security and Defence Council of Ukraine

Borys PARAKHONSKIY Head, Department of Political Affairs, National Institute for Ukrainian-Russian Relations

Ihor SEMYVOLOS Executive Director, Association of Middle East Studies

Lubomyr TOKAR Counsellor, National Institute for Ukrainian–Russian Relations

Vadym TYUTYUNNYK Head, Defence Policy Department, Office of National Security and Defence Council of Ukraine

Olexiy VALEVSKIY Chief Consultant, Policy Analysis and Planning Department, Administration of the President of Ukraine

Andriy VESELOVSKIY Director, Policy Analysis and Planning Department, Ministry of Foreign Affairs

Yaroslav ZHALILO Head, Socio-Economic Strategy and Economic Security Department, National Institute for Strategic Studies

Rustem ZHANGOZHA State Expert, National Institute for Ukrainian-Russian Relations