logo
СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Нато і балканські проблеми

Дякую, пане голово. Переді мною постає завдання узагальнити те, про що казали виступаючі на цій конференції, та дійти певних висновків. Я намагатимусь це зробити, використовуючи свій власний досвід праці в штаб–квартирі НАТО та досвід розвитку і вирішення кризи в Косові. Також хотів би нагадати вам, що відчувалося

на той період, коли ця криза розвивалася. Я не хотів би казати про всі проблеми або виправдовувати чиїсь дії, але моє завдання — нагадати нам усім, що міжнародні організації, такі як НАТО і ЄС, є лише інструментом для виконання і реалізації політики, рішень які приймаються країнами–членами цих організацій.

Я також аналізував прес–звіти та прес–матеріали кризи в Косово, і хотів би сказати, що значною мірою преса була неправа. Засоби масової інформації намагалися весь час знайти різницю в позиціях країн НАТО і помилково ототожнювали процес ухвалення рішень, який відбувався в НАТО, з самим продуктом ухвалення рішень НАТО. Процес діяльності НАТО полягає в тому, щоб дати можливість країнам–учасницям сперечатися про свої розбіжності. Але з часом у процесі поглиблення кризи країни–учасниці дедалі більше сближували їхні позиції й випрацьовували спільний варіант розв’язання проблеми на Балканах і забезпечення європейської безпеки. Таким чином, країни зрозуміли, що НАТО для вирішення проблеми Балкан потребуватиме тривалого часу, що бракує механізмів, щоб зробити це легко і просто, відсутні також механізми забезпечення майбутньої безпеки в цьому регіоні. Тобто дефіцит механізмів усвідомлювався повністю, а також усвідомлювався певний дисбаланс між силами Європи і США у можливості вирішення цього конфлікту. До того ж НАТО побачило, що різні країни по–різному зацікавлені у розв’язанні цієї проблеми, і взяло на себе функцію вирішити всі ці протиріччя між собою і вплив всієї кампанії в Косово. Це дуже швидко прискорило динаміку Євроатлантичної інтеграції. В історичних витоках темп, у якому проходила ця інтеграція за останні 18 місяців, є абсолютно феноменальним і кількість зусиль, які доклали країни, дійсно великі. Безперечно, це було зроблено не без помилок. Але не викликає сумніву рішучість країн НАТО забезпечити цю євроатлантичну інтеграцію і членство в одній організації таким чином є підготовкою до членства в інших.

Безперечно, існують певні зони вакууму безпеки у Європі та відповідні проблеми. Насамперед йдеться про загрози безпеці, які часто мають невоєнний характер. Старі воєнні загрози зникли, і на сьогоднішній день питання, які турбують людей, здебільшого належать до компетенції не міністерства оборони, а міністерства внутрішніх справ. Сьогодні більшість європейських країн мають власні збройні сили, які не відповідають завданням, які висувають проблеми безпеки на сьогоднішній день Європейські країни мають менше 2 % збройних сил, які можна використати в Югославії. Це дуже серйозна ситуація, тут щось не так, і за останні 10 років більшість Європейських країн не проводили реформування збройних сил в широкому сенсі цього слова. Вони скорочували свої збройні сили механічно, а все інше залишалося таким, яким було за часів «холодної війни». Більшості європейських країн сьогодні потрібні нові збройні сили, це стосується і загальної структури збройних сил країн–членів НАТО, і різних видів збройних сил. Третім елементом дефіциту безпеки є те, що відповідні інституції дуже перевантажені тією роботою, яка лягла на їхні плечі у вирішенні проблем безпеки. Те, що робиться на сьогоднішній день — це велика робота, але її не достатньо, тому що немає адекватних інструментів вирішення існуючих проблем безпеки. Немає такої організації, яка б виконувала поліцейські функції. Саме європейські країни, коли подивилися на існуючу ситуацію, зрозуміли, що найбільшою проблемою є не НАТО, а ЄС. Саме тому більшість своїх зусиль вони спрямовували на еволюцію і розвиток своєї структури, що призвело своєю чергою до еволюції НАТО. Існують, безперечно, відповідні кордони того, що можна зробити в цій сфері, є відповідні ліміти того, як глибоко можна зрозуміти цю проблему.

Країни намагаються працювати у тому напрямі, щоб структури безпеки більше відповідали реаліям сучасного світу. Але немає чіткого плану, як можна це досягти і в якому вигляді це має існувати. Процес продовжує прискорюватися і, оскільки країни–члени НАТО і ЄС схвильовані цими питаннями, це створює дедалі серйознішу проблему для країн, які не є членами НАТО, для країн–партнерів, які хотіли б приєднатися до цих організацій і які паралельно мають розв’язувати власні внутрішні військові, соціальні та економічні проблеми, щоб стати повноцінною частиною європейського процесу. Євроатлантичний потяг прискорює швидкість.

Країни мають працювати ще енергійніше, якщо вони хочуть встигнути на цей потяг.

Тому я вважаю, що будь–яка центральноєвропейська країна, яка сьогодні розвиває свою національну стратегію, повинна для себе чітко зрозуміти, якою частиною євроатлантичного процесу вона хоче стати: чи хоче вона приєднатися, чи ні; чи готова вона докласти необхідних зусиль, щоб зробити певні кроки у цьому напрямі, чи ні; які є перепони на цьому шляху і що на практиці має бути зроблено. Як представник НАТО я можу запевнити, що ми зробимо все необхідне для того, щоб допомогти країнам, які мають намір продовжувати таку політику.

Ось такі питання я хотів запропонувати для обговорення на нашій конференції. Дякую.

Андрій ВЕСЕЛОВСЬКИЙ, Україна