2.2 Типи дискурсів

Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси [5, 54].

Теле- і радіодискурс. Даний вид дискурсу передбачає невимушеність та неофіційність. Оскільки мовець (диктор) і слухач (глядач) перебувають у різних точках простору і часу, то вони не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, перепитати). Таким чином статус мовця можна визначити як офіційний, а слухача (глядача) -- неофіційний.

Газетний дискурс. У ньому існує розрив у просторі й часі для автора та читача. На відміну від усної комунікації, він розлогіший, повніший, аргументованіший. Оскільки має писемну (друковану) форму, то відбір слів, конструкцій відбувається за законами писемного (друкованого) спілкування. Значну увагу приділяють не лише змісту, а й формі викладу[19, 166-167]. Газетний (як і теле- і радіо) дискурс має потенційну небезпеку маніпуляції людською свідомістю.

Театральний дискурс. Театральні знаки символічні. Театральна комунікація дуже умовна, а світ акторів і глядачів віддалений. У театральному дискурсі спрацьовує кілька знакових систем: декорації, одяг, освітлення. Усе це має символічний характер («Один горщик -- символ села, багато -- це вже село»).

Кінодискурс. У даному виді дискурсу глядачі не можуть втручатися в кінодію. У межах кінодискурсу спостерігається складний «синтаксис» зображення і слова. Для кіно та театру характерний теперішній час, що поєднує глядача з дією.

Літературний дискурс. Є одним із найстаріших. У літературній комунікації форма важливіша за зміст, а тому в його межах істотну роль відіграють засоби полегшення сприйняття: ритм, рима[19, 151-152]. У художній комунікації найважливішу роль відіграє особа автора. Нині літературний текст індивідуалізований. У сприйнятті й «дешифруванні» художнього тексту вагоме значення має читач, який надає йому особистісних смислів, перетворює на дискурс.

Дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР). Це відносно новий тип дискурсу, спрямований на встановлення звязків між інституціями, партіями, окремими політиками і суспільством загалом.

Паблік рілейшнз -- це організація руху інформації, спрямована на формування комунікативного простору сучасного суспільства поряд з теорією переговорів, пропагандою, рекламою, маркетингом тощо.

З його допомогою:

-- здійснюють плановий і постійний звязок між організацією і громадськістю, підтримують нормальні відносини;

-- проводять моніторинг свідомості, думок, ставлень і поведінки як усередині організації, так і поза нею;

-- аналізують вплив політики на спільноту;

-- модифікують елементи політики, процедури і дії, якщо вони суперечать інтересам спільноти і діяльності певної організації;

-- апробують нові прийоми політики, дій і впливів на спільноту;

-- здійснюють зміни в ставленнях, поведінці всередині певної організації й поза нею;

-- формують нові чи/або закріплюють старі звязки між організацією і спільнотою тощо[13, 175-177].

Рекламний дискурс. Його завдання -- привернути увагу споживача до одного з багатьох однакових товарів, створити йому позитивний імідж, щоб він запамятався надовго. Рекламний дискурс спрямований не на товар, а на продаж типових психологічних уподобань людей. Реклама стає знаком. Отже, продається не сам товар, а його символічний відповідник. Купуючи, людина реагує не на відмінності товару, а на відмінності його знакової суті.

Політичний дискурс. Спрямований на майбутній контекст (літературний -- на минулий, ЗМІ -- на теперішній). Свої ідеї політичний дискурс проголошує найкращими й відповідає за створення образу та моделі ворога.

Політичний дискурс моделює інтереси суспільства, тобто він формується авторами і «споживачами», оскільки їх очікування і бажання «вмонтовані» в нього. Часто дискурсивні вміння політика важать більше, ніж його особистісні риси.

Релігійний (фідеїстичний) дискурс. В трактуванні сучасного американського соціолога Роберт Белла: «Релігія - це символічна модель, яка формує людський досвід -- як пізнавальний, так і емоційний»[12, 55]. Основою релігійної комунікації є передавання життєво важливих для людини і суспільства етичних смислів. Вони сприймаються як заповіді, які Бог відкрив людям.

У кожній релігії наявні два головних напрями комунікації:

1. Від Бога через пророка (наставника, священика) до людей.

2. Від людей через пророка (наставника, священика) до Бога (богослужіння і молитва), при цьому культ (поклоніння, служба Богу) і молитва взаємопроникають: молитва є складовою ритуалу поклоніння, а елементи служби наявні в молитві (спеціальні жести, рухи тіла, культові словесні формули тощо)[12, 211].

Однією з найповніших типологій жанрів фідеїстичних текстів, яка ґрунтується на врахуванні домінуючої текстової модальності (відношення змісту висловлювання до обєктивної дійсності), є типологія Н. Мечковської. Вона виділяє кілька жанрів релігійної комунікації.

Прохання-побажання. Це замовляння, заклинання, прокляття, викликання мертвих, благословення, церковні прокляття (анафеми), екзорцизм (вигнання злих духів), деякі види молитов.

Обіцянки. їм властиві перформативні (тобто рівні дії) дієслова на зразок обіцяю, присягаю тощо. Такими є обіцянки, обіти, присягання.

Пророцтва. Для них характерна гіпотетична модальність: ворожіння, волхвування, пророцтва, есхатологічні видіння (про кінцеву долю людства і Всесвіту) та ін.

Славослівя. Попри значну кількість жанрових різновидів, такі тексти несуть возвеличувальні характеристики Бога (могутність, мудрість, справедливість, красу тощо), а також формули восхвалення: Алілуйа, Осанна тощо. До цього жанру зараховують також молитви-гімни (псалми біблійного пророка та іудейського царя Давида, деякі православні молитви).

Божі заповіді. Адресовані людині (народу), з характерними заборонними імперативами: Не вбивай, Не кради тощо.

Божественне Одкровення. Це пряме мовлення Бога, яке містить істину про світ, його майбутнє і шляхи спасіння людини[12, 213-215].

Отже, дискурс -- найзагальніша категорія організації мовного коду у спілкуванні, поле зустрічі особистостей у конкретних психологічних і соціальних обставинах.