1.2 Підструктури тексту як моделі комунікативного акту

Комунікативна підструктура тексту має два основні варіанти побудови. Перший варіант передбачає наявність у творі трьох частин: перша - забезпечує початок комунікативного акту і включення в нього читача - вступ; друга - виконуюча власне інформаційне завдання - основна частина; свідчення про те, що комунікативний акт закінчений, а читач погодився з автором, - закінчення, висновки.

У другому варіанті комунікативної підструктури необхідно привернути до твору увагу читача (слухача), потім викликати у нього інтерес до теми твору, після чого - підвести до рішення і дати поради чи інструкцію для здійснення відповідної дії.

Вчені вирізняють горизонтальну, вертикальну і глибинну будови тексту [12, 55]. У горизонтальній побудові у комунікативному акті текст віднесений до дійсності, котра являє собою предикацію. При сполученні слів у згорнутій формі співвідносяться результати відображення дійсності і відповідні їм в мисленні значення. На даному етапі народжуються в сполученнях слів нові змісти. При віднесенні фрази до дійсності усвідомлюються темо-рематичні взаємини та наповненість конкретним змістом. Фраза - це рівень, що містить субєкт, звязку і предикат - тобто судження. Зміст фрази народжується, як результат поєднання смислів слів. Особливо помітно це у паралельних синтаксичних конструкціях, котрі дозволяють чітко сформулювати суму ознак певного явища, відмінності між явищами, диференціацію явищ[13, 73].

Таким чином, в горизонтальній побудові тексту привертають увагу три якості, які моделюють комунікативний акт: темо-рематична побудова за правилами мисленнєвої операції підведення; стихійне виникнення сегментації через сусідство слів; наявність визначеної спрямованості процесу зображення.

У вертикальної будові тексту сприймання твору забезпечується порівневим перетворенням змісту в тезові фрази. Перш за все слід виділити два самостійні рівні: рівень ідеї, поняття, теми, і рівень тези, представлений частиною твору, котра могла б існувати і як самостійний твір. Перехід від однієї частини (блоку) до іншої відбувається за допомогою композиційного вузла, в котрому підбивається підсумок попереднього блоку і називається тема. Для побудови нової думки потрібно повернутися до початку, тобто до першого речення. В ієрархії речень, які будують текст, початкові речення різних семантико-синтаксичних цілих - це ключові, опорні пункти"[15, 67]. Початок фрази також ніби ключ до неї. Сполучник, який стоїть на початку речення, забарвлює своїм логічним змістом все речення. Початок фрази слугує і для побудови протиставлення.

Третій вимір тексту - вглиб. Такий тип має вигляд двопланової, але тришарової структури. При цьому плани тексту (план виразу і план змісту) - явище двобічне, шари ж, концепти, однобічні. Для виразу змісту використовуються слова і граматичні конструкції з їх експонентами і концептами. Концепти, таким чином, слугують, ланкою, що поєднує план виразу і план змісту.

Отже, текст складається із трьох частин, кожна із яких виконує певну функцію: 1) вступ, де автор починає творити, намагаючись привернути увагу читача; 2) основна частина несе інформаційне забезпечення; 3) висновок - підведення підсумків читачем на основі отриманого від автора повідомлення. Для поетичних творів є дуже важливими питання змісту та форми. Форму вірша становить комплекс взаємоповязаних і взаємодіючих елементів, таких як: ритм, мелодія, архітектоніка,стилістика, смислове, образне, емоційний зміст слів і їхсполучень. Задля забезпечення вірного перекладу перекладач часом має жертвувати формою, але ні в якому разі не змістом, оскільки у такому випадку перекладач сам перетворюється на поета і пише власного вірша, а не передає думку автора.