1.1 Текст як інструмент комунікації

Комунікативна лінгвістика, яка є однією з сучасних напрямів мовознавства, висунула на перший план функціонально-комунікативне вивчення мови. У звязку з цим в мовознавстві сформувався особливий напрям, що називається лінгвістикою тексту, що розглядає текст як “деяку упорядковану безліч пропозицій, обєднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного звязку, і здатних передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію; як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність”. Текст, який є інструментом комунікації, складається з двох компонентів - семантичного і прагматичного. Семантичний компонент тексту містить в собі денотативний і сигніфікативний аспекти.

Денотативний аспект звязаний з логіко-семантичними відносинами, сигніфікативний - з комунікативно-змістовно- значеннєвими.

Існує два основні підходи до вивчення тексту: структурно-семантичний і коммунікативно-орієнтований. Перший досліджує текст як ізольований одиничний мовний обєкт, способи його виділення, зєднання і функціонування на гіперсинтаксичному рівні [5, 77]. Другий підхід розглядає текст як продукт мовної діяльності, підлеглий реалізації комунікативної інтенції відправника, що виконує конкретні задачі спілкування [5, 81]. Варто згадати, що ці підходи взаємно доповнюють один одного.

Дослідження тексту починається із визначення його основних категорій, які виражають властивості й ознаки тексту. Визначення цих категорій залежить від лінгвістичної позиції автора. Для тексту характерні дві властивості - цілісність і звязність. Цілісність не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і має психолінгвістичну природу. Вона звязує текст у єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того, цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації [5, 123]. З іншого боку, поряд з цілісністю, текст характеризується звязністю. Звязність (когезія) чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні вона дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття, і може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби звязності. Внутрішній звязок базується на спільності предмета опису, що “стягає” усі його частини в єдине ціле [7, 18].

Структуру будь-якого тексту складає ієрархія надфразових єдностей. Надфразовою єдністю є послідовність пропозицій, обєднаних загальною макротемою і різними способами міжфразового звязку, що характеризується визначеною структурою, семантичною організацією і відносною значеннєвою закінченістю й автономністю, що ця одиниця зберігає , коли витягується з тексту [8, 38].Надфразова єдність є ієрархічно більш високою одиницею стосовно фраз (пропозицій) і синтагм. Під фразою розуміється “мінімальний комунікативно значимий сегмент тексту, що має в мові корелят у вигляді інтонаційної структури” [9, 102]. Синтагма є “мінімальною одиницею мовного висловлення”, яка звязана з утворенням “того чи іншого типу інтонаційного контуру на слові чи конструкції ”[9, 110].

Отже, текст - є інструментом комунікації, що складається із двох компонентів - семантичного і прагматичного. характерними властивостями тексту являються цілісність і звязність. Цілісність має психолінгвістичну природу та звязує текст у єдине ціле, а звязність (когезія) чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. Виділення всіх перерахованих вище одиниць тексту допомагає глибше проаналізувати його структуру, яка має ієрархічну побудову, а кожний компонент - своє чітко визначене місце.