41.Проблеми художнього перекладу

У сучасному світі усе створено так, що без обміну інформацією просто не обійтись. Ми живемо у період глобальних змін і масової інформації. Зараз в глобальній мережі Internet можна знайти все, якщо вмієш і хочеш шукати – від українськомовного трейлеру нового іноземного фільму до любительського перекладу книги.

Проблемами перекладознавства художнього твору займалися В. М. Россельс, В. В. Коптілов, Д. Дюришин, А. Попович та інші [1].

Для художнього перекладу характерним є особливий зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якої він утворюється. Разом з образністю художню літературу від інших творів відрізняє особлива властивість, яку можна назвати його смисловим змістом. Ця властивість важлива для особи перекладача, тому що в зміст слів він вкладає те, що заставляє читачів напружувати уяву, відчувати найголовніше в тексті, не важливо на якій мові це сказано. Ще однією характерною рисою художнього перекладу є яскраво виражена національна забарвленість змісту і форми, що дуже важливо для читача.

Важливим також є і час, коли створено твір. Потрібно, щоб був історичний зв'язок – тобто Булгакова «Майстер і Маргарита» не можна перекладати у стилі Ірени Карпи. Велике (чи не найбільше) значення має індивідуальний стиль письменника. Якщо взяти переклад книг «Гаррі Поттера» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і будь-якого другого, то можна відразу помітити наскільки відрізняється переклад – різні прізвища героїв, різні назви та ін. Все це індивідуальний стиль та особистий вибір письменника – перекладача. Це його право – захоче він залишати англійські назви чи змінить їх на більш приємні для українського читача.

Проблема художнього перекладу – співвідношення того, що хотів донести читачу автор і того, що перевів перекладач. Художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами, але й суб’єктивними. Жоден переклад не може бути абсолютно точним, тому що кожна мова відрізняється своїм складом, в ній просто може не бути таких слів, які би точно відобразили те, що хотів виразити автор, тому і не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут головним фактором є особистість перекладача, який при переведенні тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його бажання показати чи не показати всі особливості оригіналу. Закономірністю є те, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, асоціативні зв’язки руйнуються. Щоб твір продовжував «жити» в новому мовному середовищі, перекладач повинен прийняти на себе функції автора і відтворити творчий процес його створення і заповнити новими асоціаціями, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

Ще однією проблемою художнього перекладу, яка не поступається попередній можна вважати відсутність точності і вірності. Особливо це помітно в поезії, наприклад в переводі хоку. У віршах потрібна ритмічність і римованість. Спроба відтворити у поетичному творі усі слова неодмінно призведе до втрати гармонії твору, тому необхідно визначити, які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи велику увагу на інші. Перекладач поетичних творів повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, і в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль. В цьому випадку читач досить легко і впевнено може вгадати з перших рядків, що цей сонет Шекспіра перевів його улюблений перекладач.

Художній переклад, як такий, має дві основні функції – інформативну  і творчу. По традиції, вважалось, що основною функцією має бути інформативна, а творча – це так, другорядність. Проте зараз, у стані глобального обміну інформацією, потрібно творчу функцію винести на перше місце.