1.3 Граматичний час

Граматичний час трактується О. О. Шахматовим та В. В. Виноградовим, М. Я. Блохим та Е. М. Прокоповичем як синтаксична, а не морфологічна категорія, хоча за доцільне вони вважають розглядати час дієслова як морфологічну категорію, а час речення – як категорію синтаксичну, тому граматичний час розуміється як такий, що поєднує морфологічний та синтаксичний аспекти [Дорошенко С. І.,1985: 29].

Згідно С. І. Дорошенко в основі граматичної категорії часу лежать поняття часу і простору, які постійно розвиваються, відбивають об'єктивно реальний час і простір. Однак людські уявлення про простір і час відносні, отже, граматичні форми часу також фіксують відносний характер цих уявлень.

Для порівняльно-типологічних досліджень важливішим, ніж те, що лежить в основі розмежування часових відношень, є сам факт розмежування і виділення в усіх порівнюваних мовах трьохчленної опозиції: теперішній, минулий та майбутній час. Разом з тим слід відзначити, що між українською, з одного боку, і англійською, з другого, щодо вираження часових відношень існують істотні розбіжності.

В двох зіставлюваних мовах категорія часу представлена трьохчленними опозиціями типу: speaks: spoke: will speak, is speaking: was speaking: will be speaking, які показують відношення часу дії до моменту мовлення укр. говорить, говорив; буде говорити. В англійській мові часові відношення виражаються ще формами часової віднесеності. В англійській та українській мовах категорія часу тісно пов'язана з категорією особи і виявляється в особових формах.