Вузол політичних проблем на кавказі

Я згоден з багатьма тезами виступу попереднього доповідача З. Чіаберашвілі. Хотів би зазначити певні моменти, скажімо, формування будь–якої концепції національної безпеки — це знаходження адекватних відповідей на відповідні виклики. Від того, наскільки держава чи суспільство в змозі знайти ці адекватні відповіді, залежить життєспроможність цієї держави. Ситуація на Кавказі (Південний Кавказ) багато в чому подібна до ситуації в Україні. На Кавказі не вирішена головна проблема — проблема збереження своєї незалежності. Це те, про що всі казали, це імператив самозбереження. Кавказ продовжує залишатися регіоном, де держави, зокрема (південнокавказькі), ще не остаточно визначилися.

Що таке Кавказ, Європа чи Азія? Тривалий час Кавказ був складовою частиною тієї або іншої імперії, і більший проміжок часу, окрім останніх трьох років, — частиною східних імперій. Останні триста років внесли зміни, вплинувши на ментальність, психологію кавказьких народів. Але стверджувати, що Кавказ став частиною Європи, мабуть, зарано. Так само, як і казати, що Кавказ залишився Азією — теж неправильно. Тому нині регіон є перехідним елементом між Європою і Азією. І це серйозний виклик для кавказьких народів, тому що об’єктивні економічні інтереси, зручність транспортних та інших магістралей дедалі більше поєднуватимуть Кавказ з Азією, а не з Європою. І, навіть, якщо ми будемо говорити про Баку—Джейхан, то слід пам’ятати, що Туреччина — це близькосхідна держава, хоча нафта піде в Європу. Тому можна говорити про схожість Центральної Азії і Кавказу, про концепцію так званого «Великого Близького Сходу». При цьому це зовсім не означає, що Близький Схід — це щось відстале і гірше ніж Європа.

Друге питання, яке я хотів би зачепити, стосується тези головуючого на конференції в Єревані, де ми брали участь тиждень тому. Ця теза про егоїзм правлячих еліт. Це проблема не лише кавказька, вона пострадянська. На всьому пострадянському просторі ми бачимо це досить сумне явище. Як мені здається, еліти, що сформувалися в наш час, фактично існують самі для себе, тобто вони не продукують нових ідей, вони існують як структури, що самозбережуються. За великим рахунком, вони вже навіть не репрезентують інтереси народу, який ці еліти створив. Якщо ми будемо говорити саме про характеристики цього явища, то можна зазначити посилення ролі держави у житті суспільства.

Це гіпертрофоване посилення позицій силових структур, це нерозвиненість громадянського суспільства, це ігнорування громадянського суспільства. Тільки Прибалтика уникла цього, а всі інші наші держави поки що переживають такі процеси.

Хотів би ще зачепити питання про конфлікти. Сам факт заморожених конфліктів на Кавказі вже є серйозною перешкодою на шляху інтеграції Кавказу до Європи. Хочемо ми чи ні, але інтеграція цих держав в Європу при наявності територіальних претензій — факт неприйнятний для європейської спільноти. Чи можуть ці конфлікти бути вирішенні найближчим часом? Йдеться про конфлікт на території Грузії і навколо Нагірного Карабаху. Нині ми повинні констатувати, що вирішити ці болючі конфлікти не може навіть ЄС. Я, безумовно, згоден з попереднім доповідачем, що ЄС запізнилося. Треба було діяти раніше. Росія, на жаль, також не знає, що робити з цими конфліктами, вона їх тільки заморозила. Сполучені Штати розмірковують, чи варто їм активно брати участь у вирішенні цих конфліктів. У розв’язанні карабахської проблеми, дуже гострої і болючої у відношеннях між Вірменією і Азербайджаном, наявний ефект «відсутності—присутності» посередників. Насправді вони є, але намагаються перекласти всі рішення на президентів цих двох країн. Це призведе до того, що конфлікт або вибухне в черговий раз, або станеться якась подія, що змінить ситуацію. Ось підтвердження моїх слів — останні події в Югославії, які серйозно змінили геополітичний розклад у Південній Європі. Я змушений констатувати, що велика гра на Кавказі продовжується, гра на протиріччях, і кінця їй не видно. Що стосується системи регіональної безпеки, то у тому вигляді, в якому вона розглядається в Пакті про безпеку, і в формулах, вироблених зараз, вона й досі далека від реалізації. Перебуваючи в Єревані, я ознайомився з новою ідеєю, ідеєю не про формули, а про круги безпеки. І в даній ситуації за наявності кругів безпеки реально і об’єктивно в ці круги вписується і Україна. Може мову треба перевести в цю площину. Таким чином, я констатую, що поки адекватна відповідь на загрози і виклики не знайдена. Але сподіваюся, що така відповідь буде знайдена. Дякую.

Розділ IV

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ І СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ТА КРАЇН–УЧАСНИЦЬ ДОГОВОРУ ПРО КОЛЕКТИВНУ БЕЗПЕКУ

Євген КОЖОКІН, Росія