Трактування економічної безпеки

Як українськими, так і зарубіжними авторами пропонуються різні визначення поняття «економічна безпека» Незважаючи на позірну схоластичність цього питання, насправді воно має ключове методологічне значення. Адже адекватне визначення цього поняття дозволяє правильно ідентифікувати суб’єкти і об’єкти економічної безпеки, а отже, коректно сформулювати провідні загрози економічній безпеці та правильно побудувати їхню ієрархію.

Найперша і найголовніша розбіжність полягає саме у трактуванні об’єкта, на який має бути спрямоване забезпечення економічної безпеки. Так, низка визначень базується на загальному розумінні безпеки як «стану захищеності життєво важливих інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз». У Концепції економічної безпеки, затвердженій Кабінетом Міністрів України у серпні 1996 р., економічна безпека розуміється як «стан економіки, суспільства та інститутів державної влади, при якому забезпечується реалізація та гарантований захист національних економічних інтересів, прогресивний соціально–економічний розвиток України, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих внутрішніх та зовнішніх процесів». Одним із поширених напрямів є також ототожнення економічної безпеки з економічним суверенітетом як правом уповноважених народом органів «проводити незалежну соціально–економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність в інтересах усього населення». З нашої точки зору, такі визначення мають рацію, оскільки висвітлюють важливі параметри економічної безпеки, проте не позбавлені й досить суттєвих вад, оскільки не зосереджують увагу на конкретних механізмах економічної динаміки. Враховуючи, що економічна безпека трактується як стан захищеності економічних інтересів, а основним життєво важливим інтересом в економічній сфері (як для фізичної особи і підприємства, так і для держави) є відтворення джерела свого існування, визначення економічної безпеки, на нашу думку, має бути вдосконалене для врахування саме цієї категорії.

Такий «відтворювальний» підхід вже певний час обстоюється рядом науковців. Зокрема, О. Архипов визначає економічну безпеку як «здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному та міжнародному рівнях». Л. Абалкін також визначає економічну безпеку як «сукупність умов та чинників, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного оновлення та самовдосконалення». Ще більш конкретно в цьому руслі висловлюються автори Аналітичної доповіді УЦЕПД: «Економічна безпека — наявність в державі достатніх можливостей для забезпечення репродукції виробничого потенціалу... в усіх сферах докладання суспільно–корисної праці, а також для забезпечення стабільності суспільного ладу, суверенності держави, її спроможності самостійно формувати та здійснювати внутрішню і зовнішню політику.., наявності в державі достатнього потенціалу для забезпечення надійних гарантій щодо зовнішніх загроз».

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що, з нашої точки зору, економічна безпека як предмет економічної науки може бути визначена як складна багатофакторна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного відтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави; протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу стійкому збалансованому розвиткові країни; забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

На жаль, таке розуміння економічної безпеки поки що не здобуло належного визнання. Так, в Концепції державної політики національної безпеки основними загрозами національній безпеці в економічній сфері визнано: неефективність системи державного врегулювання, структурні диспропорції, монополізм та перешкоди становленню ринкової економіки, ресурсну, фінансову та технологічну залежність від інших країн, економічну ізоляцію від світової економічної системи, відплив ресурсів за межі країни, криміналізацію суспільства та «тінізацію» економіки. Попри безперечну важливість зазначених загроз, доводиться констатувати, що їхній перелік не дозволяє визначити стан відтворювальної системи і зосереджує увагу політики забезпечення економічної безпеки переважно на традиційному протистоянні зовнішнім чинникам виливу. Відповідно до цього Концепція будує й основні напрями державної політики національної безпеки в економічній сфері: недопущення нецільового використання бюджетних та інших державних коштів, контроль за експортно–імпортною діяльністю та захист вітчизняного виробника (у цій сфері), боротьба з протиправною економічною діяльністю та відпливом ресурсів.

Принципова відмінність «відтворювального» трактування економічної безпеки полягає в тому, що в цьому разі відбувається перехід від поняття безпеки як забезпечення (тобто процесу, керованого ззовні) до поняття безпеки як спроможності (тобто наявності іманентних внутрішніх механізмів виробництва, розподілу, обміну та споживання), а також від протистояння загрозам, що мають певною мірою зовнішній щодо суб’єкта забезпечення безпеки — держави характер, до забезпечення стійкості розвитку, відповідно змінюється об’єкт забезпечення економічної безпеки. Тепер це — не лише спроможність держави реалізовувати власні владні рішення, але й спроможність економічних суб’єктів різного рівня діяти в загальному руслі зміцнення економічної безпеки країни.

Наведена модифікація визначення дає можливість розширити й коло суб’єктів, які беруться до уваги при розгляді економічної безпеки, та включити до нього, крім держави, що здійснює відповідну політичну діяльність, також особу та підприємство, які забезпечують власну економічну безпеку і, здійснюючи власне економічне відтворення, сприяють забезпеченню стійкості розширеного відтворення в загальнонаціональному масштабі. Відповідно, залежно від суб’єкта розгляду, слід виділити економічну безпеку держави, підприємства, особи та економічну безпеку країни як деякий інтегральний показник. Безперечно, координуюча та керівна роль у процесі забезпечення економічної безпеки країни має належати державі, проте поняття економічної безпеки залучатиме тепер і оцінку умов відтворення названих суб’єктів.

Застосування «відтворювального» трактування економічної безпеки зумовлює аналіз усього комплексу соціально–економічних процесів, які впливають на перебіг суспільного відтворення та перетворюють економічну безпеку на категорію економічної науки. Це дає підстави деяким авторам відокремлювати «галузі» економічної безпеки: бюджетну, боргову, валютно–грошову, фінансово –кредитну, податкову, структурно–виробничу, паливно–енергетичну, продовольчу, зовнішньоекономічну та ін. З нашої точки зору, такий поділ має певну рацію, оскільки дозволяє детально розглянути окремі чинники, які впливають на економічну безпеку. Проте існує досить реальна загроза фрагментації цієї категорії, що не дозволить визначити власне перебіг і перспективи суспільного відтворення. Тому загалом економічну безпеку слід розглядати все ж як інтегральну категорію, яка має спиратися на міждисциплінарні підходи. Відтак, власне наукове вивчення стану економічної безпеки починається після переходу від окремих до композитних загроз та чинників, що впливають на перебіг відтворювальних процесів.

З модернізованого визначення економічної безпеки стає зрозумілою ключова проблема імплементації стратегії економічної безпеки. Ця проблема полягає у необхідності пошуку та запровадження політики, яка стимулюватиме поведінку суб’єктів господарювання та населення, узгоджену з основними орієнтирами економічної, а в ширшому розумінні — національної безпеки України.