3.2 Проблематика віршованого перекладу

Література займає осібне місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та малярства, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям, літературний твір інколи стикається з значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм мовної системи, відмінної від мовної системи автора твору. На жаль полілінгвізм і навіть білінгвізм зараз явище скоріше виключне, ніж розповсюджене. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій.

Переклад творів художньої літератури - один з важливих засобів збагачення скарбниці національних літератур. Вивчення своєрідних рис перекладацької майстерності дає цінний матеріал для усвідомлення закономірностей становлення стилю письменника, жанрових і стильових модифікацій у творчості поетів, прозаїків та драматургів. Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад - один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить певним чином міжкультурної) взаємодії [18, 234]. Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості.

Обєктом художнього перекладу є художня література - проза, поезія, фольклор [18, 132]. Характерною рисою художнього твору є образно-емоційний вплив на читача. Такий вплив досягається завдяки використанню стилістичних засобів - метафор, епітетів, архаїчної лексики, синтаксичних і звукових повторів. Відповідно, завдання перекладача - максимально відтворити всі особливості форми і змісту оригіналу.

Одним з основних різновидів художнього перекладу є переклад поетичних творів. В останні роки зявилися глибокі дослідження шкіл і напрямків етичного перекладу в Україні (монографія Л.В.Коломієць), критичний аналіз відомих перекладів зарубіжної классики (роботи В.Радчука).

Мистецтво поетичного перекладу знаходиться у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого, вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому - розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем.

Перекладач повинен розуміти текст, над відтворенням якого в рідній мові він працює. Не досить розуміти самі слова, -- треба відчувати крізь них світогляд автора, орієнтуватися в його стилістичному прямуванні, знати обставини, в яких цей текст народився та його місце в житті й розвитку даного автора.

«Трудність перекладача-віршовника полягає в неминучості для нього балансувати не тільки між розбіжними, інколи -- дуже розбіжними, вимогами двох мов (з якої він перекладає і якою перекладає), але ще більше в неминучості балансувати межи вербальністю та музикою ориґіналу, розуміючи під останнім словом усю сукупність естетичних елементів, яких дарма шукати в словнику» [24, 183].

На початку варто зясувати поетичний твір як цілість, а потім, визначити в ній ті деталі -- слова, вирази, звукові сполучення чи то конструкції синтаксичні, -- від яких особливо залежить краса, колоритність вірша. Для цих вузлів повинно знайти сильні і більш-менш природні відповідності з обсягу мови наших почувань, тобто природної нашої мови.

Кожен перекладач намагається підібрати такі еквіваленти, які були б зрозумілими та загальноприйнятими у мові перекладу. Наприклад, у вірші славетного німецького поета-романтика Г. Гейне «Ein Fichtenbaum steht einsam» (Дод. 10) у німецькому оригіналі -- «Ein Fichtenbaum» - це сосна, але німецькою мовою "Еіn Fichtenbaum" -- чоловічого роду, а перекладач Л. Первомайський замінює її на "кедр":

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні (Дод.11).

У той же час Степан Чарнецький на початку XX ст. у перекладі використовує слово «ялиця»:

Глядить сумна ялиця

На зимні береги;

Над нею студінь злиться,

Окутують сніги. (Дод.12 ).

Первомайський намагався зберегти образ самотньої людини-чоловіка, що мріє про свою половину-жінку, яка на іншому краю світу, його переклад сповнений мелодійності, присутній елемент сонливості, тоді як у перекладі Степана Чарнецького мотив сна відсутній. Задля надання мелодійності та ліризму поезії Л. Первомайський застосовує русизм: замість літературного "скеля" -- "скала", - все це задля збереження ритму та рими, задля збереження наголосу на останньому складі.

Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. “Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи”.[15, 52]