62. Елементи системного підходу в діяльності вчителя

Сучасну методологію науки неможливо уявити без системного підходу. Саме

він дає змогу уникнути «лінійної логіки», розглядати комплексні, складні

об'єкти в динаміці їх виникнення і змін.

У процесі теоретико-методологічного аналізу нами було розроблено

найпростіший алгоритм системного розгляду об'єктів (необхідний і

достатній перелік якостей, які первинно описують будь-яку систему).

Наведемо у скороченому вигляді основні складові цього переліку.

1. Множинність об'єктів (інколи якісно неоднорідних), що становлять

систему.Будь-яка система виникає та розвивається завдяки тому, що її окремі

складники починають прямо або опосередковано взаємодіяти, вступають у

певні зв'язки. Завдяки цій взаємодії і виникає структура системи, тобто

доволі стійка в часі і просторі сукупність зв'язків усіх ЇЇ елементів.

2. Поява на певному рівні інтеграції особливих якостей, які не можуть

бути визначені, виходячи тільки з якостей окремих елементів та

компонентів.

3. Ієрархічність розташування всередині системи окремих складових, що

призводить до її вертикального структурування.

4. Відносність системної диференціації, одночасне входження умовно

виділеної системи, що аналізується, а також її структурних елементів в

інші системні цілісності.

Тому дослідникові треба мати гнучке

системно орієнтоване мислення, тобто у процесі пізнання вміти чітко

локалізовувати досліджувану систему, виокремлювати її із загального

(метасистемного) фону, будувати її теоретичну модель. При цьому він

повинен:

5. Відносна цілісність (неподільність) кожного структурного елемента,

можливість водночас розглядати його як якісно особливу систему.

6. Інтегративний ефект роботи системи як якісно особливий результат

взаємодії окремих підсистем та елементів. У динаміці свого розвитку

(інтеграції, укріплення своєї єдності) кожна система може проходити

різні етапи, що відображають своєрідність зв'язків між її структурними

елементами: від відносної незалежності (тобто залежності як певної

тенденції розвитку) до жорсткої, однозначної детермінації і навпаки.

7. Наявність на кожному рівні ієрархічної будови системи (в окремих

підсистемах) власних, локальних цілей. Тобто в межах кожної підсистеми

можуть домінувати свої часткові (локальні) цілі, що не збігаються із

загальносистемними. Інколи такі цілі можуть детермінувати напрям подій,

протилежний розвиткові системи. Система зберігається тільки тоді, коли

сукупна дія загальносистемного чинника є впливовішою, ніж локальні цілі.

8. Входження кожного структурного елемента до безлічі систем. Одні й ті

самі структурні елементи можуть водночас утворювати різні системи, що

відрізняються за системоутворювальною ознакою та способом взаємодії

(особливостями системних зв'язків, що виникають).