Існує чотири типи виховання

Авторитарний тип виховання. Батьки цього типу дуже суворі. Вони вимогливі до своїх дітей, тримають їх під постійним контролем. Такі батьки в той же час не реагують на запити і потреби дітей. Менш сприйнятливі до потреб дітей. Вимагають послуху і карають часто дуже суворо. Не піклуються про те, щоб діти виросли незалежними і впевненими у собі людьми. Діти, на їхню думку, повинні беззаперечно виконувати вимоги батьків. Такі батьки дуже рідко (інколи взагалі ніколи) пояснюють своїм дітям, чому вони пред'являють такі вимоги до дітей. Власна влада для цих батьків - понад усе. Якщо дитина розбила дорогу вазу - її негайно карають (не переймаючись про випадковість того, що трапилось.) Індиферентний тип виховання. Байдужість. Тип характеризується низьким рівнем вимогливості, але з іншого боку, відмічається слабкою реакцією на запити і потреби дитини, віддаючи перевагу іншим справам. Необхідність встановлювати правила і виховувати дитину - це для них марна витрата часу. Якщо хтось займається вихованням дітей, то це бабусі і дідусі. Діти, частіше за все, в таких сім'ях, виховуються в інтернаті, дитячому садку. Розбита ваза - привід покричати на дитину і цим обмежитися ( може і не бути реакції). Дозволяючий тип виховання. Для батьків цього типу перш за все властиво задовольняти потреби, усі потреби дитини і бути невимогливими. Діти в таких сім'ях виростають, як без батьківського догляду. Батьки хочуть бути не батьками, а друзями. Мама і тато намагаються домовитися з дітьми, дозволяючи їм приймати участь у суперечках. Часто рішення залишаються за дітьми. Поведінка таких дітей практично нічим не обмежена. Вони роблять те, що їм хочеться. Розбита ваза може стати причиною хвилюватися за дитину, навіть якщо дитина розбила її навмисне. Авторитетний тип виховання. Для дітей встановлені правила, рамки, границі. Батьки послідовні у контролі над дітьми і правильно розуміють, чого вимагають від дітей. Прагнуть пізнати потреби і запити дітей. Потреби дітей для батьків важливіші, ніж суворе дотримання правил. Коли бажання дитини порушують встановлені правила, тоді правила одержують верх над дитячими бажаннями. Обов'язковий контроль дітей з боку батьків. В обговоренні питань допускається обмін думками, проте останнє слово залишається за батьками. До різних дітей застосовується індивідуальний підхід. В дітях вітається незалежність, але в рамках, встановлених батьками. На прикладі розбитої вази: запитають у дітей, як це сталося. Продемонструють своє почуття з приводу розбитої вази і покарають винуватця, якщо розбита не навмисне - закличуть дитину бути більш охайною.

67-69Стилі та моделі виховання

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку підлітків.      1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.       З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку.  Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе,  не розуміючи  того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.      Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато  з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли  бажаної для них значущості в кар’єрі,  спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.    2. Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання  іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки –  не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.    3. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають  інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення  їх особистості, як і надмірне її обмеження.         4. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).