logo
Otvety_na_DUM

2. Основні ф-ї мови.

Виділяють наступні основні функції мови: 1) засіб існування, передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб спілкування (комунікації); 3) знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви). Виконуючи першу функцію, мова служить засобом кодування інформації про вивчених властивостях предметів і явищ. За допомогою мови інформація про навколишній світ і саму людину, отримана попередніми поколіннями, стає надбанням наступних поколінь.

Виконуючи функцію засобу спілкування, мова дозволяє впливати на співрозмовника - пряме (якщо ми просто наголошуємо на тому, що треба зробити) або непряме (якщо ми повідомляємо йому відомості, важливі для його діяльності, на які він буде орієнтуватися негайно або в інше час у відповідній ситуації).

Функція мови як знаряддя інтелектуальної

діяльності пов'язана перш за все з тим, що людина, виконуючи будь-яку діяльність, свідомо планує свої дії. Мова є основним знаряддям планування інтелектуальної діяльності, та й взагалі рішення розумових задач.

Мова має три функції: сігніфікатівную (позначення), узагальнення, комунікації (передачі знань, відносин, почуттів).

Сігніфікатівная функція відрізняє мова людини від комунікації тварин. У людини зі словом пов'язане уявлення про предмет або явищі. Взаєморозуміння у процесі спілкування засноване, таким чином, на єдності позначення предметів і явищ що сприймає і мовцем.

Функція узагальнення пов'язана з тим, що слово означає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу схожих предметів і завжди є носієм їх суттєвих ознак.

Третя функція мови - функція комунікації, тобто передачі інформації. Якщо перші дві функції мови можуть бути розглянуті як внутрішня психічна діяльність, то комунікативна функція виступає як зовнішній мовна поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми. У комунікативної функції мови виділяють три сторони: інформаційну, виразну і волеізліятельную.

Інформаційна сторона проявляється в передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення та узагальнено-ня.

Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення оратора до предмета повідомлення.

Волеізліятельная сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.

4. Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу.

Як правило, це мова, якою зобов'язані користуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо), хоча в багатьох країнах закон вказує на написання документів декількома мовами.

Статус мови "офіційна" не означає, що мешканці країни користуються лише нею.

Офіційний статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш, ніж одну офіційну мову.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Мова і держава.

Кожна сучасна держава в процесі свого становлення й розвитку так чи інакше стикалася з мовним питанням. 1, як правило, рано чи пізно надавала перевагу єдиній державній, інакше кажучи офіційній, мові. Ця необхідність випливає із самої природи держави, з її суті й призначення. Адже держава, принаймні сучасна цивілі­зована, покликана не тільки забезпечувати захист населення певної території від зовнішніх посягань і підтримувати вну­трішній порядок у країні. Вона — і це, можливо, її найважли­віша функція — з конгломерату людей, попри всі їхні, часом навіть протилежні особисті, групові, класові, етнічні інтереси, врешті-решт творить єдине суспільство, злагоджений діючий організм, здатний цілеспрямовано сконцентровувати свої фі­зичні й духовні ресурси і, отже, саморозвиватися, самореалізовуватися.

Найважливішу роль у консолідації суспільства відіграє мо­ва. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й лежить в основі духовного єднання людей у певнуспільноту. В сучасному світі, як стверджують соціоло­ги, «спільна мова об'єднує людей», «спільна мова організовує досвід людей», «спільна мова також підтримує згуртованість суспільства».

Мова — найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова — явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство.

В окремих регіонах Землі роль мови міжнародного спілкування на регіональному рівні відіграють французька, арабська, й іспанська. У Центральній Африці таку ж функцію прийняли мовихауса та суахілі.

Мова набуває статусу мови міжнародного спілкування, як правило, завдяки історичним передумовам. Так, мовою міжнародного спілкування стає мова:

панівного етносу на певній території (так було з давньоруською мовою у Великому Князівстві Литовському, де найбільшим етносом був давньоруський);

колонізатора (так було з російською, французькою, англійською, іспанською, арабською).

Міжнародна мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Міжнародна мова — інтернаціональна мова спілкування, котру вивчають багато людей як другу мову. Міжнародна мова характеризуюється не лише по числу носіїв (рідна чи друга мова), а також по географічному поширеню, і вона використовується в інтернаціональних організаціях та дипломатії[1][2].

До діючих міжнародних мов відноситься мови: нотного запису музики, мова фізичних, хімічних та математичних формул, тощо. На наш час бракує лише мови безпосереднього спілкування представників різних країн та народів.[3].

5. Слов'янські мови — група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалуженьіндоєвропейської родини мов.

Розгалуження індоєвропейської родини мов:

Історично засвідчені записами ще вимерла полабська мова і староцерковнослов'янська мова. Підіймається також питання про історичне існування сибірської мови та її відродження.

Вигасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах, слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції.

Західнослов'янська гілка мов:

Чесько-словацькі мови:чеська, словацька, Лехітські мови:польськасілезька, кашубськаСорбська мова або лужицька,верхньолужицька,нижньолужицька.

Східнослов'янська гілка мов:російськаРутенська/Руська абілоруська,українська,північне наріччя,західнополіська,південно-східне наріччя,південно-західне наріччя,русинська.бачвансько-русинська.

Південнослов'янська гілка мов:

Західна група:Сербо-хорватська мова,боснійська,сербська,хорватська.чорногорська,Словенська мова

прекмурська

Східна група:болгарська,македонська,церковнослов'янська,київський ізвод