9. Засоби милозвучності української мови.

Милозвучність - це звукові засоби "підсилення виразності мови художнього твору внаслідок досягнення гармонійного добору звуків у тексті. Цій меті служать звукові повтори різних видів, алітерації, асонанси, ритмічність мови, а також уникнення важких для вимови чи неприємних для слуху сполучень звуків у фразі"[3]. Якщо співзвучність на матеріалі конкретних художніх творів вивчалася досить ґрунтовно, то розуміння милозвучності лишається майже на рівні імпресіоністичних вражень людей, наділених розумінням красивого, тобто є скоріше естетичною категорією (Пор. наведені вище висловлювання про милозвучність української мови). Досі ще ніхто не виробив наукового доведення більшої чи меншої милозвучності - немилозвучності кожної окремої мови або її місця за цією ознакою в ряду мов. Посилюють вокалічність мовлення (правильніше - регулюють її) розвинені в українській мові паралельні лексичні й граматичні форми типу: у - в, і - й, у - в - уві - вві, від - віді - од - оді, з - із - зі, ся - сь, мо - м, ти - ть, би - б, же - ж. Пор.: був у тебе була в тебе; був удома - буду вдома; Василь і Петро - Петро й Василь; у полі - в обід - уві сні; відняти - відібрати - одібрати - одбігти; з обідом - із сиром - зі мною; спізнився Микола - спізнилась Олена; ходімо разом - ходімо утрьох; перемагати й жити - перемагать і жить; був би сьогодні- було б учора, беріть же - бери ж. А також: щоб - щоби, хоч - хоча, лиш - лише, більш - більше, знов - знову, звідкіль - звідкіля та інші. Такі форми дозволяють чергувати голосні й приголосні в мовному потоці, що, в свою чергу, дає можливість уникати зайвого збігу як приголосних, так і голосних, що однаковою мірою небажано. 10 Синонімічний вибір слова. Близькозвучні слова

Таким чином, під синонімами розуміють мовні одиниці або структури, які відрізняються формально, проте мають подібне або однакове значення і, тому, співпадають в корні значення. Синоніми, позначаючи одне явище дійсності, зазвичай, називають його по-різному – наприклад, виділяючи в предметі, що називається, різні його властивості, або характеризуючи даний предмет з різних точок зору.

Як вже неодноразово зазначалось, синоніми відрізняються за своїм звучанням, структурою і походженням. Проте, в мовній системі можна спостерігати і такі синоніми, які на даний момент не повністю відрізняються за своїм значенням і відношенням до контексту. Вони називаються абсолютними синонімами або лексичними дублетами. Необхідно враховувати, що в багатьох випадках в синонімах спостерігають незначні, ледве вловимі відмінності. Синонімія – це позначення зв’язків між синонімами. Яскрава синонімія сучасної мови, незалежно української, чи німецької – є одним з багатьох доказів її словникового багатства. Вона дає можливість висловити детальну оцінку думки, можливість урізноманітнити мову, робить мовлення більш образним, дієвим і виразним. Синонімія – явище завжди глибоко національне, вона утворюється в різних мовах різними шляхами. В українській мові, як більшою мірою і в німецькій, синоніми з’явились в результаті утворення нових слів на основі існуючого словникового матеріалу, в результаті поповнення словникового запасу за рахунок лексики територіальних чи професіональних діалектів, частково також жаргонів, або в результаті засвоєння іншомовних слів з лексики інших мов.

Синоніми є показником розвиненості мови, її багатства, гнучкості, вони сприяють урізноманітненню висловлення думок; відображають національну специфіку мови, її самобутність. Наявність синонімів в мові допомагає різноманітити і прикрасити мову, уникаючи стомлюючих повторень.

Пароніми (близькозвучні слова) – це слова, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент – абонемент, афект – ефект, адрес – адреса, професійний – професіональний, континент – контингент, особистий – особовий).

Паронімічними відношеннями поєднується пар слів, значно рідше – три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:

1) синонімічні (важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);

2) антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант);

3) що мають семантичну близькість (вирізнятися – відрізнятися, проблема – дилема, витрати – затрати, зумовлювати – обумовлювати).