42. Прагматизм.

Прагматизм — філософська течія, що виникла в США на початку 70-х років XIX ст., а згодом значно поширилася в Англії, Італії, Китаї. Центром уваги цього філософського дискурсу стала окрема людина та її діяльність. Пердставники: Чарльз Пірс, Вільям Джеймс). Учені розробляли філософські ідеї, згідно з якими мислення людей необхідно було сприймати як спосіб адаптації до оточуючої дійсності, істину — як момент самореалізації людини з відповідним відчуттям життєвого успіху, аналіз філософії — як метод пояснення конкретного мислення і вірувань людини, спрямованих на вирішення її життєвих проблем.

Головною доктриною прагматизму став так званий «принцип Пірса»: Усі ідеї, поняття, теорії є лише інструментами, які повинні привести до позитивних практичних результатів. Істина визначається як корисність або практичне використання ідеї, тому в прагматизмі успішність, корисність — це критерій істини, який збігається зі змістом самого поняття «істина».

Стосовно релігії, В. Джеймс вважав, що віра людини в Бога відображає її потребу бути впевненою в позитивному вирішенні своїх проблем, гарантувати конструктивні події в житті. Індивід вірить у соціальні інститути, що віддзеркалюють потреби суспільства й окремої людини, без такої віри суспільство не могло б існувати й нормально функціонувати.

Індивідуальність людини, фрагментарність її діяльності та поведінки не дають їй відчуття повноцінного та істинного існування. Тому віра в Бога компенсує почуття неповноцінності існуван¬ня, власне, вона дає можливість оптимістичного світосприйняття через релігійну віру. Релігійність, на думку В. Джеймса, — це реалізація волі окремої людини бути успішною через Бога та його присутність у людині, тому, на його погляд, існування Бога — це факт, який доводиться наявністю успіху в людській практиці.