Шпори з практичної політології

Методи та функції прикладної політології.

Як складова частина політичної науки прикладна політологія спирається на ті самі загальнонаукові підходи і принципи аналізу, що й теоретичні дослідження. Однак домінуюча роль тут належить засобам мікрополітичного аналізу, де переважають індуктивні методи дослідження, що ґрунтуються на вивченні окремих, одиничних явищ.

 До таких методів відноситься насамперед спостереження подій. Воно може проводитись у формі «відкритої» констатації фактів (відстеження конкретних подій та довгострокових наслідків тих чи інших рішень) та у формі «включеного спостереження» (коли дослідник протягом певного часу або знаходиться усередині досліджувальної групи, наприклад керівництва партії, або «занурюється» у яку-небудь конкретну ситуацію, скажімо, в атмосферу проведення переговорів). При кожному з цих варіантів одержувана інформація повинна бути достовірна, незалежна від пристрастей спостерігача, що на практиці досягти нелегко, оскільки в політиці діють живі люди зі своїми інтересами, симпатіями й антипатіями.

 Важливий метод прикладної політології — контент-аналіз. Він припускає цілеспрямоване вивчення певних документів (конституцій, правових актів, кодексів, програм, інструкцій) чи ж інших безпосередніх носіїв інформації (книг, картин, кінофільмів, гасел тощо). Цей метод спирається на широке застосування комп'ютерних технологій, завдяки чому в наслідок індексування ключових слів можна підрахувати частоту їхнього використання і вибрати інформацію з дуже значних за обсягом текстів.

 У прикладній політології широко використовується метод опитування прямих чи побічних учасників політичних подій, а також експертів, здатних дати професійний аналіз ситуації. Виявлення, узагальнення й систематизація інформації можуть здійснюватися через інтерв'ювання окремих громадян або проведенням масових анкетних чи інших опитувань. Можливість широкого використання при цьому математичних методів підвищує вірогідність даних, а значить і наукову обґрунтованість політичних прогнозів і рекомендацій.

 Ігрові методи припускають попереднє конструювання ситуації, імітацію того чи іншого варіанту розвитку процесу, конфлікту і т. д. Це дає можливість відпрацювати різні моделі дій управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки і взаємини між ними. Завдяки такого роду прийомам можна передбачати варіанти зміни ситуації, підготувати управлінський персонал до прийняття рішень у неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки і суперечності у відповідних процесах. У прикладній політології широко застосовуються і більш приватні методи досліджень, наприклад:

 фактор-аналіз, що зводить безліч емпіричних даних до основних, визначальних;

 використання когнітивних карт-матриць, у яких фіксуються типові реакції лідерів (чи інших осіб) на кризові ситуації, зразки вчинків у стабільних умовах, біографічні дані й інша інформація, що допомагає прогнозувати їх майбутні вчинки;

 конфігуративні дослідження, що використовують порівняльний аналіз для виявлення специфічних ознак політичних об'єктів;

 біографічний аналіз та ін. Результати порівняльних досліджень у галузі прикладної політології сприяють виробленню теоретичних установок аналізу політичної реальності, тобто моделей вивчення тієї чи іншої ситуації, конфлікту чи іншого процесу. Такі моделі, що передбачають, наприклад, дії уряду в умовах міжнародної кризи чи комплекс заходів щодо організації передвиборчої кампанії, дозволяють домагатися всебічної характеристики політичних процесів, враховувати неминучі фази й етапи їхнього розвитку, вчасно завбачувати найбільш небезпечні зони і кризові моменти.

Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з'ясування основних функцій політології у суспільстві:

Теоретико-пізнавальна (тлумачення, інтерпретації), яка передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичні знання є найбільш досконалою формою обґрунтування практичної політичної діяльності.
Методологічна (інструментальна, технологічна), яка охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.
Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.
Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності.
Виховна (освітня), реалізуючи яку найважливіші надбання політичної теорії й практики стають доступними широкому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.
Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з'ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу.
Інтегруюча (ідеологічна, програмова) функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.
Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану. суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб'єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

Політична подія як елемент політичного аналізу – 18.
Співвідношення політичної реклами, пропаганди та маніпулювання. – 59, 64.
Маніпулятивні технології в політичному житті сучасної України.
Політична емблематика.

Політична емблематика –це предметний вираз мистецькими засобами змісту політичних ідей, програм, назв партій, держав тощо.

Функція: вражати свідомість => естетика.

Полытична емблематика: - умовно-графічна символіка; - наочно-агітаційна символіка.

Емблематика (від грец. έμβλημα — вставка, рельєфна прикраса) — спеціальна історична дисципліна, яка займається дослідженням емблем — умовно-символічних зображень певних понять чи ідей, які виконані у графічній або пластичній формі, мають конкретний зміст і не потребують спеціального витлумачення.

З другої половини XVIII ст. емблематика поступово втрачає самостійне значення у живописі та літературі і зберігається як частина декоративного оформлення. Натомість від кінця ХІХ-початку ХХ ст. емблеми стають обов'язковим атрибутом спортивних товариств, громадських та політичних об'єднань, видавничих спілок, все ширшого поширення набуває використання різних знаків для товарів та послуг. В УРСР емблематика розвивалася під значним ідеологічним тиском, адже для цих знаків визначальною була ідеологічна складова.

Содержание