51. Філософська думка Київської Русі.

Основного розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі.

Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін.

Філософсько-історична концепція Ілларіона (“Слово про закон і благодать”). Переходячи від загального до окремого, від питань зародження світу в цілому до роздумів про долю Русі, Ілларіон в своєму творі записує думку про універсальний і цілісний характер історії людства, органічною частиною якого є кожний народ. Спільна схема руху в історії руху людства обосновується в "Слові", де протиставляються епоха Вітхого завіту (рабство) – епоха Нового завіту (влада свободи, “благодаті”). В культурі Київської Русі, нове сприймається як відхід від старого, що закріплене традиціями. По уявленням в Київській Русі, чим довше шлях помилок, тим більш значить акт прозрівання, тим більш масштаби переродження, яке відбувається з моменту прозрівання та приєднання до істини. Підкреслюється необхідність нової віри для нових народів. Іларіон хвалить князя Володимира за те, що ввів християнство, що він достоін своїх предків, як володар держави, слава якої почалася не з введення християнства, а на багато раніше.

Теорія суспільного примирення та всезагальної згоди в “Поучении” Володимира Мономаха. “Початок всякому добру” – страх божий та милостиня. Перше розуміє надію на бога, терпіння, задоволення своєю долею та незлобливість. Носіями цих чеснот повинні бути ”праведники, володіючі, малим”. “Сильні цього світу не повинні доходити до крайніх мір в нерівнецтві; повинні підтримувати милостею “сірих і убогих”. Володимир ставить собі в заслугу, що він худого смерда і убогу вдову не дав образити.

На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.

Отже, філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог.