63.Конфлікти в діяльності вчителя

Життя кожної людини передусім залежить від загального стану суспільства, яке визначає інтегральні чинники впливу й критерії людського життя: стабільність або соціальну напруженість, атмосферу доброзичливості або підозрілості, орієнтацію на деперсоніфіковані цінності або на конкретну особистість тощо. Це зумовлює бажання особистості співпрацювати з державою, представниками урядових органів або прагнення позбутись їх впливу, недовіру, зменшення контактів із різними соціальними і професійними прошарками суспільства.

Загальна атмосфера в суспільстві не тільки визначає прямі форми впливу, вона детермінує людське життя через безліч опосередкованих чинників: норми життя, традиції, сукупність визнаних форм поведінки, соціальні очікування тощо. Водночас будь-яка людина живе в безпосередньому оточенні, яке специфічним чином трансформує та реалізує ці загальні чинники, робить їх неповторними й унікальними, висуває свої вимоги. Зрештою, сама людина також сприймає і перетворює чинники попередніх рівнів, створює власну систему цінностей, трансформує загальні й особливі впливи так, що вони стають якісно новими.

Відомо, що поведінка індивіда підпорядковується так званим конвенційним нормам (системі суспільних вимог). За стабільних життєвих умов дотримання цих норм визначається насамперед індивідуальною схильністю (готовністю) людини наслідувати або порушувати їх, що на психологічному рівні може супроводжуватися бажанням не виділятись із соціального оточення або ж протиставляти себе йому. У кризових ситуаціях виникає інша схема взаємодії людини із суспільством. Ті цінності, які раніше вважались абсолютними, руйнуються, водночас знижується соціальний контроль. Старі норми вже не діють, а нових ще немає або вони поки що недостатньо закріпилися. За такої ситуації можливі два шляхи:

1) суспільство або окремі впливові соціальні групи не встигають виробити нові соціальні стандарти, і процес їх утвердження проходить етапи стихійного формування нових цінностей, досягнення загальної згоди щодо їх значущості й необхідності, асиміляції системи індивідуальних цінностей, вироблення механізму санкцій щодо порушників цих норм (механізму соціального контролю за їх дотриманням) і, нарешті, звички їх виконувати більшістю громадян оновленого суспільства;

2) у суспільстві з'являється соціальна група, яка перебирає на себе нормотворчу ініціативу. Вона висуває сформульовані нею цінності як безумовно важливі, такі, що не підлягають критиці, й не визнає жодних заперечень з боку опонентів. Тут цільовим тиском скорочується (або зовсім анулюється) тривалість перехідного періоду, коли припускаються розбіжності думок і цінностей, сперечання щодо можливих типів поведінки. Люди мають беззастережно прийняти нові цінності та слідувати їм.