2. Основні ф-ї мови.
Виділяють наступні основні функції мови: 1) засіб існування, передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб спілкування (комунікації); 3) знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви). Виконуючи першу функцію, мова служить засобом кодування інформації про вивчених властивостях предметів і явищ. За допомогою мови інформація про навколишній світ і саму людину, отримана попередніми поколіннями, стає надбанням наступних поколінь.
Виконуючи функцію засобу спілкування, мова дозволяє впливати на співрозмовника - пряме (якщо ми просто наголошуємо на тому, що треба зробити) або непряме (якщо ми повідомляємо йому відомості, важливі для його діяльності, на які він буде орієнтуватися негайно або в інше час у відповідній ситуації).
Функція мови як знаряддя інтелектуальної
діяльності пов'язана перш за все з тим, що людина, виконуючи будь-яку діяльність, свідомо планує свої дії. Мова є основним знаряддям планування інтелектуальної діяльності, та й взагалі рішення розумових задач.
Мова має три функції: сігніфікатівную (позначення), узагальнення, комунікації (передачі знань, відносин, почуттів).
Сігніфікатівная функція відрізняє мова людини від комунікації тварин. У людини зі словом пов'язане уявлення про предмет або явищі. Взаєморозуміння у процесі спілкування засноване, таким чином, на єдності позначення предметів і явищ що сприймає і мовцем.
Функція узагальнення пов'язана з тим, що слово означає не тільки окремий, даний предмет, але цілу групу схожих предметів і завжди є носієм їх суттєвих ознак.
Третя функція мови - функція комунікації, тобто передачі інформації. Якщо перші дві функції мови можуть бути розглянуті як внутрішня психічна діяльність, то комунікативна функція виступає як зовнішній мовна поведінка, спрямоване на контакти з іншими людьми. У комунікативної функції мови виділяють три сторони: інформаційну, виразну і волеізліятельную.
Інформаційна сторона проявляється в передачі знань і тісно пов'язана з функціями позначення та узагальнено-ня.
Виразна сторона мови допомагає передати почуття і ставлення оратора до предмета повідомлення.
Волеізліятельная сторона спрямована на те, щоб підпорядкувати слухача задумом мовця.
4. Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу.
Як правило, це мова, якою зобов'язані користуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо), хоча в багатьох країнах закон вказує на написання документів декількома мовами.
Статус мови "офіційна" не означає, що мешканці країни користуються лише нею.
Офіційний статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш, ніж одну офіційну мову.
Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.
Мова і держава.
Кожна сучасна держава в процесі свого становлення й розвитку так чи інакше стикалася з мовним питанням. 1, як правило, рано чи пізно надавала перевагу єдиній державній, інакше кажучи офіційній, мові. Ця необхідність випливає із самої природи держави, з її суті й призначення. Адже держава, принаймні сучасна цивілізована, покликана не тільки забезпечувати захист населення певної території від зовнішніх посягань і підтримувати внутрішній порядок у країні. Вона — і це, можливо, її найважливіша функція — з конгломерату людей, попри всі їхні, часом навіть протилежні особисті, групові, класові, етнічні інтереси, врешті-решт творить єдине суспільство, злагоджений діючий організм, здатний цілеспрямовано сконцентровувати свої фізичні й духовні ресурси і, отже, саморозвиватися, самореалізовуватися.
Найважливішу роль у консолідації суспільства відіграє мова. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й лежить в основі духовного єднання людей у певнуспільноту. В сучасному світі, як стверджують соціологи, «спільна мова об'єднує людей», «спільна мова організовує досвід людей», «спільна мова також підтримує згуртованість суспільства».
Мова — найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова — явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство.
В окремих регіонах Землі роль мови міжнародного спілкування на регіональному рівні відіграють французька, арабська, й іспанська. У Центральній Африці таку ж функцію прийняли мовихауса та суахілі.
Мова набуває статусу мови міжнародного спілкування, як правило, завдяки історичним передумовам. Так, мовою міжнародного спілкування стає мова:
панівного етносу на певній території (так було з давньоруською мовою у Великому Князівстві Литовському, де найбільшим етносом був давньоруський);
колонізатора (так було з російською, французькою, англійською, іспанською, арабською).
Міжнародна мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Міжнародна мова — інтернаціональна мова спілкування, котру вивчають багато людей як другу мову. Міжнародна мова характеризуюється не лише по числу носіїв (рідна чи друга мова), а також по географічному поширеню, і вона використовується в інтернаціональних організаціях та дипломатії[1][2].
До діючих міжнародних мов відноситься мови: нотного запису музики, мова фізичних, хімічних та математичних формул, тощо. На наш час бракує лише мови безпосереднього спілкування представників різних країн та народів.[3].
5. Слов'янські мови — група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалуженьіндоєвропейської родини мов.
Розгалуження індоєвропейської родини мов:
Історично засвідчені записами ще вимерла полабська мова і староцерковнослов'янська мова. Підіймається також питання про історичне існування сибірської мови та її відродження.
Вигасли, лишивши слід тільки в місцевих назвах і подекуди окремих записаних словах, слов'янські мови на терені сучасної Східної Німеччини, Угорщини, Румунії і Греції.
Західнослов'янська гілка мов:
Чесько-словацькі мови:чеська, словацька, Лехітські мови:польськасілезька, кашубськаСорбська мова або лужицька,верхньолужицька,нижньолужицька.
Східнослов'янська гілка мов:російськаРутенська/Руська абілоруська,українська,північне наріччя,західнополіська,південно-східне наріччя,південно-західне наріччя,русинська.бачвансько-русинська. |
|
Південнослов'янська гілка мов:
Західна група:Сербо-хорватська мова,боснійська,сербська,хорватська.чорногорська,Словенська мова
прекмурська
Східна група:болгарська,македонська,церковнослов'янська,київський ізвод
- 1. Мова як знакова система. Мовні знаки.
- 2. Основні ф-ї мови.
- 6. Істор. Періоди заборон та обмежень укр.Мови
- 7. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- 9. Засоби милозвучності української мови.
- 11 Відмінювання прізвищ. Автобіографія
- 12 Поняття про стилі. Функціональні стилі та їх різновиди
- 13 Лексичні, синтаксичні та структурні особливості української мови
- 14 Класифікація ділових паперів ( див. Пит. 20)
- 15 Слова «книжні» та «нейтральні»
- 16. Власне українська та іншомовна лексика.Правильне використ.Іншомовних слів.
- 17. Терміни та професіоналізми.
- 18. Договір.Рекламаційні листи та листи-претензії
- 19. Сучасний діловий документ.
- 20. Класифікація документів.
- 21. Функціонування форм іменників множинності в українській мові
- 22. Довідко́во-інформаці́йні документи
- 23. Слово, як основна одиниця мови.
- 33 Творення прикметників від географічних назв
- 34.Доповідна записка. Заява
- 35. Лексичне і граматичне значення слова.
- 36. Пряме і переносне значення слова
- 37. Сутність текстової інформації.
- 40. Службові листи.
- 49 Дієслово в діловому мовленні
- 50. Особисті офіційні документи
- 51 Підготовка до публічного виступу
- 52 Методи конспектування
- 56 Вживання дієслів теперішнього часу зі значенням позачасовості у першій або третій особі множини.
- 57. Дієприкметниковий та дієприслівниковий зворот у розпорядчих документах
- 58.Протокол. Наказ
- 41. Основні частини тексту
- 42. Публічний виступ та конспект – способи передачі інформації
- 43. Концептуальна інформація тексту
- 45. Основні ознаки тексту в діловому мовленні.
- 47. Терміни та професіоналізми у діловому мовленні
- 54. Використання форм числівників.
- 55. Використання займенників.
- 59. Специфіка побудови словосполучень з підрядним зв*язком.
- 60. Побудова речень зі словосполученнями підрядного зв*язку.
- 61. Вживання усталених словоспол. Із прийменниками «відповідно до», «згідно з».
- 62. Узгодження підмета і присудка.
- 63. Резюме.
- 64. Рекомендаційні листи.
- 65. Синтаксис писемного мовлення.
- 66. Порядок слів.
- 67. Типи зв*язку слів у словосполученні.
- Види сурядних словосполучень
- Види підрядних словосполучень
- 68. Розділові знаки при цитатах.
- 69.Складне речення.
- 70. Типи складного речення.
- 71. Різновиди дипломатичного листування.
- 72. Загальні вимоги до усного ділового мовлення.
- 73. Види усного ділового спілкування та їх особливості.
- 74. Жанри публічних виступів.
- 75. Доповідь. Промова.
- 76.Лекція. Бесіда.