93. Проблема свідомості у філософії

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усві¬домлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють тер¬міном свідомість. Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються е їхніх головах, відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно І місце в ньому, відрізняється від тваринного. Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської поведінки. Ми можемо назвати його "небіологічним", тому що людина діє не лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задово¬лення; вона діє не за схемою "стимул-реакція", а інколи (і досить часто) — усупереч біологічній доцільності самозбереженню (наприклад, у випадках самопожертви, самогубства та ін.). Струкутурні рівні свідомості – несвідоме, підсвідоме, надсвідоме. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські шко¬ли, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структу¬ралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін.Cтруктура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи резуль¬тативних) форм прояву. Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, мотивів, вчинків та ін.