logo search
Шпори з практичної політології

Методи та функції прикладної політології.

Як складова частина політичної науки прикладна політологія спирається на ті самі загальнонаукові підходи і принципи аналізу, що й теоретичні дослідження. Однак домінуюча роль тут належить засобам мікрополітичного аналізу, де переважають індуктивні методи дослідження, що ґрунтуються на вивченні окремих, одиничних явищ.

 До таких методів відноситься насамперед спостереження подій. Воно може проводитись у формі «відкритої» констатації фактів (відстеження конкретних подій та довгострокових наслідків тих чи інших рішень) та у формі «включеного спостереження» (коли дослідник протягом певного часу або знаходиться усередині досліджувальної групи, наприклад керівництва партії, або «занурюється» у яку-небудь конкретну ситуацію, скажімо, в атмосферу проведення переговорів). При кожному з цих варіантів одержувана інформація повинна бути достовірна, незалежна від пристрастей спостерігача, що на практиці досягти нелегко, оскільки в політиці діють живі люди зі своїми інтересами, симпатіями й антипатіями.

 Важливий метод прикладної політології — контент-аналіз. Він припускає цілеспрямоване вивчення певних документів (конституцій, правових актів, кодексів, програм, інструкцій) чи ж інших безпосередніх носіїв інформації (книг, картин, кінофільмів, гасел тощо). Цей метод спирається на широке застосування комп'ютерних технологій, завдяки чому в наслідок індексування ключових слів можна підрахувати частоту їхнього використання і вибрати інформацію з дуже значних за обсягом текстів.

 У прикладній політології широко використовується метод опитування прямих чи побічних учасників політичних подій, а також експертів, здатних дати професійний аналіз ситуації. Виявлення, узагальнення й систематизація інформації можуть здійснюватися через інтерв'ювання окремих громадян або проведенням масових анкетних чи інших опитувань. Можливість широкого використання при цьому математичних методів підвищує вірогідність даних, а значить і наукову обґрунтованість політичних прогнозів і рекомендацій.

Ігрові методи припускають попереднє конструювання ситуації, імітацію того чи іншого варіанту розвитку процесу, конфлікту і т. д. Це дає можливість відпрацювати різні моделі дій управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки і взаємини між ними. Завдяки такого роду прийомам можна передбачати варіанти зміни ситуації, підготувати управлінський персонал до прийняття рішень у неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки і суперечності у відповідних процесах. У прикладній політології широко застосовуються і більш приватні методи досліджень, наприклад:

фактор-аналіз, що зводить безліч емпіричних даних до основних, визначальних;

використання когнітивних карт-матриць, у яких фіксуються типові реакції лідерів (чи інших осіб) на кризові ситуації, зразки вчинків у стабільних умовах, біографічні дані й інша інформація, що допомагає прогнозувати їх майбутні вчинки;

конфігуративні дослідження, що використовують порівняльний аналіз для виявлення специфічних ознак політичних об'єктів;

біографічний аналіз та ін. Результати порівняльних досліджень у галузі прикладної політології сприяють виробленню теоретичних установок аналізу політичної реальності, тобто моделей вивчення тієї чи іншої ситуації, конфлікту чи іншого процесу. Такі моделі, що передбачають, наприклад, дії уряду в умовах міжнародної кризи чи комплекс заходів щодо організації передвиборчої кампанії, дозволяють домагатися всебічної характеристики політичних процесів, враховувати неминучі фази й етапи їхнього розвитку, вчасно завбачувати найбільш небезпечні зони і кризові моменти.

Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з'ясування основних функцій політології у суспільстві:

Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб'єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими ін­тересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

  1. Політична подія як елемент політичного аналізу – 18.

  2. Співвідношення політичної реклами, пропаганди та маніпулювання. – 59, 64.

  3. Маніпулятивні технології в політичному житті сучасної України.

  4. Політична емблематика.

Політична емблематика –це предметний вираз мистецькими засобами змісту політичних ідей, програм, назв партій, держав тощо.

Функція: вражати свідомість => естетика.

Полытична емблематика: -          умовно-графічна символіка; -          наочно-агітаційна символіка.

Емблематика (від грец. έμβλημα — вставка, рельєфна прикраса) — спеціальна історична дисципліна, яка займається дослідженням емблем — умовно-символічних зображень певних понять чи ідей, які виконані у графічній або пластичній формі, мають конкретний зміст і не потребують спеціального витлумачення.

З другої половини XVIII ст. емблематика поступово втрачає самостійне значення у живописі та літературі і зберігається як частина декоративного оформлення. Натомість від кінця ХІХ-початку ХХ ст. емблеми стають обов'язковим атрибутом спортивних товариств, громадських та політичних об'єднань, видавничих спілок, все ширшого поширення набуває використання різних знаків для товарів та послуг. В УРСР емблематика розвивалася під значним ідеологічним тиском, адже для цих знаків визначальною була ідеологічна складова.