7.Розвиток-ключове поняття дитячої психології

Розвиток — процес необоротних, спрямованих, закономірних змін, що призводять до виникнення якісних, кількісних і структурних перетворень психіки та поведінки людини. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);

відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків).

1) розвиток свідомості – у процесі розвитку змінюються зміст, структура та механізми ідеального відображення дитиною. Це виявляється у зміні характеру розумової діяльності.

2) розвиток спрямованості особистості, її спонукальної сфери: за всієї різноманітності потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів, сформованих у дітей, аналіз дозволяє виділити провідну спрямованість, яка визначає основні особливості їх поведінки. В одних – навчальна (добре вчитися, виконувати вимоги вчителів задля оцінки), в інших – пізнавальна (такі діти люблять розв’язувати задачі, одержувати нові знання, неоднаково ставляться до всіх предметів, для важлива не оцінка, а зацікавленість заняттям).

3) розвиток психологічної структури діяльності. З віком дитина стає суб’єктом діяльності (планування, прогноз, оцінка, самооцінка, діагностика, корекція). Це означає, що в неї розвиваються мотиви та ціле покладання, вона опановує дії та самокорекцію, виробляє індивідуальний стиль діяльності.

4)розвиток суб’єктивності – показником роз-ку суб’єктивності як унікальної властивості людської психіки. Суб’єктивність проявляється на основі рефлексивного усвідомлення себе самого та своїх можливостей.

5)розвиток духовності – у вітчизняній психології тривалий час було накладено табу на проблему духовності, сама духовність не розглядалась як один із показників розвитку особистості. Духовність людини не тотожна духовному життю суспільства. Вона виступає як спосіб само побудови особистості і конструюється у вигляді покликання її носія. Якщо світогляд передбачає вибір способу життя, то духовність пов’язана з вибором власного образу, своєї долі та ролі, одним словом, зустрічі із своїм «Я», із своїм сумлінням. Це розвиток духовної ментальності особистості.