135. Основні закони формальної логіки.

Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.

Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість. Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірно¬сті об'єктивного світу.

Закон тотожності :будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.

Формула: А є А, або А = А

Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого пред¬мета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.

Закон суперечності : два протилежні вислов¬лювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне.

Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є спів¬учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один Ї той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший час (під час здійснення злочину або після нього).

Закон достатньої підстави : будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає, така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмін¬но випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень на¬ведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися іс¬тинним.

Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б ви¬никнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Закон виключеного третього: суперечних суджень із двох одне неодмінно є істинним, друге — хибним, а третього і бути не може.

Закон виключеного третього діє лише між суперечними судженнями — загально стверджувальним і частково-заперечним, загальнозаперечним і частково-стверджувальним. Між протилежними судженнями цей закон не діє, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Отже, закон виключення третього слід формулювати так: суперечні судження завжди містять у собі одне і тільки одне істинне судження (або до складу суперечних суджень завжди входить одне і тільки одне істинне). Приклад: біле-небіле.