1.1. Поняття запозичення, адаптації та галліцизмів

Запозичення – процес, в результаті якого в мові з'являється і закріплюється певний іншомовний елемент (насамперед, слово або повнозначна морфема); також сам такий іншомовний елемент. Запозичення – невід'ємна складова процесу функціонування та історичної зміни мови, одне з основних джерел поповнення словникового запасу. Запозичена лексика відображає факти етнічних контактів, соціальні, економічні та культурні зв'язки між мовними колективами. Запозичення бувають прямими або опосередкованими. Є запозичені слова з дуже довгою і складною історією. Історія таких «мандрівних» слів відтворює історію відповідних реалій. При запозиченні значення слова часто зсувається. Так, французьке слово «chance»означає російською «удача» («Tu a de la chance!» – «Тобі пощастило!»), в той час як російське слово шанс означає лише «можливість удачі». Російське слово азарт відбувається з французького«hazard»«випадок»; семантичний перехід відбувся за рахунок словосполучення«jeu d'hazard»– «азартна гра», буквально – «гра випадку». Іноді значення слова змінюється до невпізнання. Буває й так, що запозичене слово повертається у своєму новому значенні назад в ту мову, з якої воно прийшло. Така, мабуть, історія слова «бистро», що прийшло в російську мову з французької, де воно виникло після війни 1812 року, коли військові частини російських військ опинилися на території Франції – ймовірно, як передача репліки «Швидко!» [9].

Основний потік запозичень у вузькому сенсі (тобто іншомовних слів) йде через розмовну мову професійних сфер і жаргони різних соціальних груп.

Зрозуміло, що слова з чужої мови приходять насамперед тому, що вони позначають нові речі, нові поняття. Однак запозичення слів, які називають предмети, поняття, яких до того не знав народ, що позичав ці слова - це зовнішня, немовна причина. Існують і причини внутрішні, мовні. Так, проникаюче в мову іншомовне слово може вкоренитися в мові, оскільки його поява дозволяє усунути полісемію споконвічного слова або уточнити, деталізувати відповідне поняття (наприклад слово «confiture», з російським еквівалентом «варенье»). Іншомовне слово також виявляється "вигідніше", якщо воно позначало до того щось таке, що являло собою описову, не однослівну назву. Так, слово інтелігенція (від лат. «intelligere» - розуміти), що почало поширюватися з 60-х років XIX століття, поступово витіснило поєднання слів люди, що мислять; частина суспільства, що мислить.

Якщо мати на увазі граматичну природу запозичень, то потрібно сказати, що запозичуються найбільше іменники і прикметники. Числові найменування переймають рідко, майже виключно як позначення великих чисел (французькі за походженням мільйон, мільярд, більйон). Та щодо мало запозичених дієслів - диригувати, лавірувати, марширувати.

Нарешті, можуть переводитися послівно іншомовні вирази, стійкі звороти. Результат такого перекладу - фразеологічна калька. Наприклад: поставити крапки над "і" (mettre les points sur les "i"), мати місце (з французької avoir lieu), заради прекрасних очей (pour les beaux yeux ) та інші.

Запозичення збільшує лексичне багатство мови, служить джерелом нових коренів, словотворчих елементів і точних термінів і є наслідком змін, що відбуваються в житті людини. Для того щоб стати запозиченням, слово, що прийшло з чужої мови, має закріпитися у новій для себе мові, щільно ввійти в його словниковий склад. При запозиченні відбувається адаптація слова до фонологічної системі мови, що запозичує, тобто відсутні в ній звуки замінюються на найбільш близькі до них.

Питання входження іншомовної лексики в систему мови вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими, такими як В.Д. Аракін, А.І. Смирницький, Б.А. Ільіш, І.В. Арнольд, Н.К. Гарбовський, Л.І. Борисова, І.П. Іванова, А.І. Горшков, Л.П. Крисін, Т.А. Расторгуєва, К. Бруннер, О. Есперсен, А. Бо, Г. Бредлі, Дж. Макнайт.

Дослідження процесу та результатів лексичного запозичення в останні десятиріччяведуться у двох основних напрямках: одні лінгвісти зосередили свою увагу на внутрилингвистичні аспективходження іншомовних елементів в мовах запозичення: М.М. Амосова, А.Н. Іванов, Л.П. Крисін, Л.Н. Сорокіна, інші розглядають запозичення в контексті двомовності і межсистемного запозичення мов: Т.П. Іляшенко, В.Ю. Розенцвейг.

Незважаючи на постійний інтерес лінгвістів до проблем присутності іншомовного елемента в мові, інші дослідження в цій області, що стосуються питання про французькі запозичення, охоплюють в основному період до епохи становлення норм сучасної літературної мови. Зокрема, це стосується таких аспектів, як склад, особливості функціонування та асиміляції, специфіка перекладу іншомовного компонента.

Адаптація - це зміна графічного і звукового складу іншомовного слова або елемента, їх граматичних характеристик, лексичного значення, стилістичного вигляду, з урахуванням законів і закономірностей мови-рецептора, включення іншомовного слова або елемента в складну систему відносин з наявними в мові-рецепторі одиницями.

При граматичній адаптації іншомовне слово вступає у розпорядження граматики мови-реципієнта, підкоряючись її правилам. Наприклад, наділення запозиченої основи словотворчими моделями мови.

Ця адаптація може відбуватися поступово: іноді іншомовні слова протягом деякого часу зберігають у своїй вимові звуки, відсутні у даній мові, – як, наприклад, в запозичених з «престижної» французької мови німецьких словах «Chance», «Restorant»(обидва слова вимовляються «на французький манер» з носовим голосним). У слові «резюме» перед кінцевим орфографічним«е»вимовляється приголосний звук, проміжний між твердим і м'яким (так зване 3-е пом'якшення). Ще недавно аналогічний звук вимовлявся, наприклад, у російському слові кафе; зараз у цьому слові, як і в багатьох інших, що прийшли з французького раніше (пенсне, кашне і т.п.), вимовляється твердий приголосний. Таким чином відбувається фонетична асиміляція [7]. Також відбувається процес граматичної та семантичної адаптацій. Із потоку іноземних слів, що затоплюють мову в епохи соціальних потрясінь і науково-технічних революцій, утримується лише деяка частина. Процес адаптації іншомовних слів, що керується, як і всі мовні процеси, насамперед внутрішньомовними факторами, до якоїсь міри може регулюватися і екстралінгвістичними силами – принаймні, можливості втручання людини і суспільства в цей процес більше, ніж у тому випадку, коли мова йде про фонетичні і особливо граматичні зміни. У мовній спільноті завжди є консервативні сили, що перешкоджають проникненню в мову іноземних слів, які засмічують мову – як і взагалі всім інновацій (змінам у вимові, в тому числі у наголосі, змінам значення, проникненню в літературну мову жаргонізмів, професіоналізмів і т.д.). Однак, незалежно від ідеологічних поривань, що їх викликали, такі консервативні сили об'єктивно виконують дуже важливу суспільну функцію підтримки природного балансу між старим і новим, необхідного для нормального функціонування мови.

У книзі «Сучасна російська мова» запозичення з французької мови називаються галліцизмамі (лат. «gallicus»– «галльський»).

Галліцизм - літературний термін, прийнятий для позначення тих чи інших слів і виразів, які мають яскраво виражені французьке коріння. Галліцизми можуть вживатися в тексті як у вигляді конкретних запозичень, так і в якості фонетичних побудов, які лише нагадують французьке звучання. Найбільшого поширення галліцизми отримали в літературі XVIII століття.

Кількість галліцизмів також значна і в ряді інших мов світу, куди вони потрапили з часом. Англійська, німецька, голландська, російська, румунська і молдавська, польська, японська, турецька, лінгала та багато африканських мов мають значну кількість галліцизмів.

У наступних розділах ми детально розглянемо галліцизми в англійській і російській мовах, а також в інших мовах світу.