лінвг

І молоди і старики:

Були багаті і убогі.

Прямі були і кривоногі,

Були видющі і сліпі,

Були і штатські, і воєнні.

Були і панські і казенні,

Були миряни і попи...(Ї.Котляревський).

Як відомо, антоніми також бувають словникові і контекстуальні, їх нанизування сприяє стилістичному ефектові: у, прозових творах посилюється характеристика людей за їхніми якостями та поведінкою, наприклад: "На танці бігли всі-молоді і старі, здорові і хворі, холості й одружені, вродливі й такі, що лише б їм сидіти вдома" (П. Загребельний). "Гарна ж вона. Щоправда, трохи висока, але така вже природа людська: високі одружуються на низьких, малі на великих, добрі на поганих, злі -на хороших" (О.Чорногуз). "Карле

Івановичу, я Вас не впізнаю. Ви - і крик. Це те саме, що північ і південь, кохання і ненависть, життя і смерть" (О.Чорногуз).

Вживання слів з протилежним значенням - ефективний прийом у

драматургії. Перебуваючи в різному мовному оточенні, слова-антоніми

стикаються у своїх різнопланових значеннях. Обігравання у різних

репліках антонімів у різнопланових значеннях характерне для побудови

діалогу в українській драмі:

"Знатниця: І день, і ніч - вони тепер однакові... Максим; Забув, що я сліпий...

Знатниця: Ти не сліпий. Ти тепер видющіший, ніж був. Удесятеро видющіший! Звикай до свого прозріння. Так. Та прозрів. Зустрінеш людину, в дорожньому вона жупані чи в латаній свитині ... золото на ній сяє чи дрантя звисає... ти не знаєш, і тобі це байдуже. Ти голос її чуєш, душу її бачиш! "(О. Коломієць. "За дев'ятим порогом ").

Експресивність цього діалогу посилюється протиставленням сліпий -видющий. У висловлюванні Максима та в першій репліці Знатниці виділені слова, протилежні у своєму прямому значенні, але подальший контекст явно спрямований на виявлення переносного значення в слові видющий - проникливіший, прозорливіший. Під впливом цього слова слово сліпий також сприймається в іншому значенні - "нездатний правильно оцінити, осягнути що-небудь". Якщо переносне значення слова видющий зумовлене контекстом, то переносне значення слова сліпий - як і у попередньому прикладі - антонімічними зв'язками з першим. Завдяки цьому діалог стає напруженим і водночас образнішим, виразнішим. Таке використання тісного зв'язку багатозначного слова та антонімії сприяє тому, що персонажі драматичного твору без підказувань автора розкривають у діалозі не тільки характери, але й авторську ідею п' єси.

У п'єсі цього ж автора "Дванадцята година" зіставлення антонімів жила - померла в різних їх значеннях завдяки ситуативному контекстові увиразнює думку про один з персонажів - Людину-Тінь, яка прагне жити тихо, непомітно:

"Людина-Тінь: Щось серце перестає битися - може, це й краще, тихіше буде. Я почуваю, що ось воно зараз зупиниться. Так, Воно вже не б'ється. Який спокій...

59 Журавель Н.В. Засіб експресії - антонімія // Культура слова. -1981. - Вип.20. -С. 32.-35.

⁸⁶

Хлопчик: Вона померла.

Мрія: Вона ніколи й не жила ... "

В останній репліці, що розкриває соціальний зміст створеного образу Людини -Тіні, слово жила переходить в образний план: жити - не просто бути живим, але й бути активним у житті, перетворювати його, втручатися безпосередньо в його процес.

Завдяки обігруванню антонімічних багатозначних слів нерідко створюється каламбур:

"Найкраща: І потім я не знала, люблю тебе чи звикла...

Тракторист: Ходила цілий рік і не зрозуміла? Така тупа?

Найкраща: Знайди іншу, гострішу..."

Зіставлення антонімічних багатозначних слів трапляється не лише у структурі діалогу, де члени антонімічної пари розміщуються в сусідніх репліках, але й у межах одного висловлювання. Особливою експресивністю відзначаються антоніми, розміщені в межах одного речення. Вони надають фразі афористичності. Наприклад: "Ми надто старі люди, щоб починати нове життя" "На білому найкраще видно чорне" (Ю.Мушкетик. "Вернися в свій дім"). Подібні афористичні висловлювання лаконічні й оригінальні за своєю будовою, часто ніби підсумовують попередні міркування.

Явище розщеплення значень в одному слові на протилежні вже давно привертало увагу дослідників. Ще у 1883 році вийшла праця В. Шерцеля "Про слово з протилежним значенням (або про так звану енантеосемію, тобто внутрішню антонімію)". І чи не це явище мав на увазі О.О. Потебня, коли зазначав, що " в нашій мові тон відіграє дуже важливу роль і нерідко змінює смисл".⁶⁰ Аналіз цього явища знаходимо і у працях Л.А. Булаховського.

Енантеосемія розвивається у слові, коли поряд із старою семантикою розвивається нова. Так, у слові слава історично поряд з основним значенням "визнання заслуг загальне схвалення" розвинулося протилежне -"осуд, ганьба". У мовленнєвій енантеосемії важливу роль відіграє інтонація. У стилістичному плані це явище часто використовується для створення іронії.⁶¹ Наприклад: "Моє багатство не дозволяє купити мені нові, пробачте, чоботи" (О.Довженко). Слово

60 Потебня А.А. Мысль и язык. - Харьков, 1913. - С.34.

61 Плющ Н Н. Слово у мові і мовленні (явище енантеосемії) // Культура слова. -

1088.-Вип. 34-С. 45-47.

"багатство" означає наявність певних матеріальних цінностей. У наведеному прикладі "бідність" автор іронічно називає багатством.

Явище антонімії лежить в основі таких стилістичних фігур, як антитеза та оксиморон. Під антитезою у сучасній лінгвістиці і риториці розуміють протиставлення протилежних, контрастних за своїм змістом слів (образів). Особливо часто звертаються до антитези поети.^б2

Я музу кличу не такую:

Веселу, гарну, молодую, -

Старих нехай брика Пегас... (І.Котляревський).

У всякого своя доля І свій світ широкий. Той мурує, той руйнує... (Т Шевченко).

Проте не слід плутати антитезу з антонімами. Основою антитези здебільшого є антоніми, але не завжди, наприклад: "Усі ми в золоті і голі..."(Т.Шевченко).

Розкриваючи діалектичну єдність протилежностей, антитеза допомагає глибше вникнути в сутність того чи іншого предмета чи явища: "Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти" (М. Коцюбинський).

Стислість і висока емоційність антитези надають багатьом висловам виразності, афористичності: "Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах" (В. Собко).

У драматичних творах антоніми трапляються у мові персонажів:

Ярина: Він де тобі вірші допомагав друкувати.

Стьопочка: А що я мав з тих віршів? Малий гонорар і велику критику... (М. Стельмах).

Антитеза широко використовується в публіцистичному та епістолярному стилях:

"Деякі давні твори згасають назавжди, як далекі зорі, а деякі знов спалахують, а ті, що світять невпинно й незгасно, належать тільки геніям, яким дано подолати свій час" (П. Загребельний)" Живемо ми гаразд... Люди до нас добре ставляться, лихої слави ми не набираємось, хіба доброї потроху... " (Леся Українка).

62 Доломан С.Є. Антитеза в мові художньої літератури.// Культура слова. —1983.— Вип. 24. - С.17-20.

За структурою антитеза може бути розгорнутою і нерозгорнутою. У розгорнутій зміст слів, що протиставляються, розкриваються іншими словами, наприклад: "Вона відходила з молитвою до сонця, та не до того, яке шукала то в небі Криму,, то в небі Італії, то в небі Єгипту, то в небі Грузії, а до сонця справедливості й свободи, яке вона роздмухувала з іскри Прометея в небесах України і цілого світу "(Д. Павличко).

Оксимороном у стилістиці і риториці називають сполучення контрастних за значенням слів, які за рядом ознак логічно заперечують одне одного, але в єдності утворюють нове поняття. Основа експресивного ефекту оксиморону полягає в несумісності його складових частин: початок кінця, квадратура кола, білі негри, мертві душі, живий труп, повільно поспішати тощо. Оксиморон належить до різновидів парадокса, однак він не є просто грою слів. На відміну від каламбурів, які будуються переважно на гумористичному чи комічному використанні різних значень того самого слова чи слів, подібних за звучанням, оксиморон - це поєднання слів з протилежною семантикою. Такі слова належать до різних граматичних класів, напр.: щасливе горе, німий крик⁶³..

Українська художня література має багаті традиції у використанні оксиморонів, починаючи із загальномовних і закінчуючи несподіваним поєднанням семантично протилежних елементів словникового складу:

"Візьмусь і я за орнаменти, - озвавсь з удавано ревнивими нотками в голосі чоловік Килини Устимівни. - Квадратуру кола намалюю для вашої виставки... "(О.Гончар). "Прізвища, прізвища, Вони виступали німим криком з білого каменя, рівними шеренгами, як солдати... "(І.Цюпа). "Та й як могло з Сергієм таке трапитись, адже розлучилися з ним півтори години тому. Помер Рубан. Жорстока радість обпалила серце" (Ю.Мушкетик).

Оксиморони найпоширеніші у поетичній мові. Здебільшого це поєднання прикметника з іменником: жорстока радість, радісна жура, ніжна зрада, жорстока ласка (Б.Олійник), ніжні погрози, радісна зловтіха, чорне світло, щасливе нещастя (В. Симоненко), ніжний рев, сонячний грім, щасливе горе (І.Драч).

63 Бобух Н.М. Оксиморон у мові художньої літератури // Культура слова. - 1988. -Вип. 35.-.С. 6-8.

Зупинімося та таких структурах детальніше. Доберімо до іменника мука прикметники-означення. Очевидно, коло замкнеться прикметниками на означення страху, болю, переживання: страшна мука, нестерпна мука, гірка мука тощо. І хтозна чи скажемо: мука радісна, приємна чи весела. Хоча у М. Рильського читаємо:

То ж нині, сповнивши свій традиційний келих, По-братськи випиймо за вицвіт мук веселих, За чесно придбану щасливу сивину!

Так само слово біль викликає у нас за асоціаціями означення нестерпний, жахливий, страшний тощо. Але для поезії цілком звичайні і контрастні поєднання на зразок солодкий біль.

Твої руки натруджені мені сняться солодким болем (М.Сингаївський). У поєднанні слів солодкий біль злилось усе: і готовність сина розділити з найдорожчою людиною - матір'ю старість і втому, і почуття синівської любові за натруджені чесні материнські мозолі, і велика сердечна тривога. При такому зіткненні значень слова словам буває тісно, а думкам просторо.

Оксиморон, утворений поєднанням дієслова з прислівником або дієприслівником, можна проілюструвати такими прикладами:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

І говорячи, не мовчи.

Говорю я з тобою мовчки... (В. Симоненко).

Семантично можуть протиставлятися слова, виражені однією частиною мови: "Джерелом вдарить ніжність із грубості" (В.Симоненко). "А пісня без слова дзвінка та німая. Моя рука, гаряча і тремка, торка її/калини /холодні полум 'яні перса " (І. Драч).

Інколи значний за розміром уривок твору або й цілий поетичний твір будується на вживанні оксиморонів, що, як правило, є авторськими і свідчать про індивідуально-художнє мислення та особливості світогляду митця. Показовою з огляду на це є поезія І. Драча "Таємниця буття", кожна строфа якого містить оксиморон:

Десь там, у найвищих глибинах, Десь там у найглибших висотах Уся з найтемнішого світла, Уся з найсвітлішого мороку

Ген там, з найгіршого солоду, Ген там, в найпалкішому холоді, Ген там, в холоднючій спекоті.

За допомогою таких образних висловів, майстерно вплетених у тканину оповіді, автор передає суперечливості явищ, діалектику самого життя.

Завдяки виразності оксиморони часто використовують і у заголовках: "Живий труп"(Л.Толстой), "Мертві душі" (М.Гоголь), "Оптимістична трагедія" (В.Вишневського), "Прекрасні катастрофи" (Ю.Смолич), "Жорстоке милосердя" (Ю.Мушкетик). Отже, оксиморон як стилістичний засіб розкриває складність і суперечливість зображуваного. Саме тому він є стилістичним прийомом мови художньої літератури.

Марковані слова - це слова вузького стилістичного призначення. До них належить:

а) емоційно забарвлені слова;

б) слова професійно-виробничої лексики;

в) діалектизми тощо.

Увжиті в тексті, вони називаються стилістемами.

У мові є досить засобів для вираження емоцій. Пропущені через мислення і психіку людини, ці засоби відразу ж актуалізуються, стають підсилено виразними. До них, насамперед, належать емоційні слова, які бувають двох типів:

а) такі, що не мають понятійної основи і виражають лише емоції;

б) такі, що виражают одночасно і поняття, і емоції.⁶⁴

До першого типу належать емоційні вигуки, що є експресивними знаками найрізноманітніших психічних переживань суб'єкта. Емоційні лексеми другого типу поділяються на два розряди:

слова, що називають певні емоції та переживання (любов, веселий, радіти, журба, гніватися, ненавидіти);
слова, в значення яких закладений оцінний елемент. Вони позначають:

а) осіб за зовнішністю, рисами характеру, вчинками: красень, баламут, дурень, гульвіса; -

б) частини людського організму ( у тому числі і в переносному значенні): баньки, морда, пузо, паща;

в) деякі предмети, речі: барахло, лахи, мотлох;

64 Чабаненко В. Основи мовної експресії. - С.87

г) назви деяких приміщень і споруд: конура, закапелок, палац; ґ)назви деяких опредмечених дій людини: вибрик, самопожертва,

рознос;

д) назви багатьох опредмечених дій людини: відвага, вірність, егоїзм, ницість, підлість;

є) назви деяких абстракцій: зло, зрада, щастя, горе, біда. є) опредмечені риси і ознаки людини: безстрашний, вередливий, ледачий, паскудний;

ж) неопредмечені дії та стани людини: варнякати, гамселити; очухатися, патякати;

з) багатьох ознак дій: відважно, мудро, підло, цинічно тощо. Емоційні слова різко негативного оцінного плану перебувають поза

межами літературної мови (у розмовному і просторічному мовленні) і вживаються тоді, коли емоційна інформація виявляється важливішою, ніж поняттєво-раціональна. Письменники часто використовують емоційно забарвлену лексику у своїх творах, наприклад:

"Аж ніяк не всі дорослі викликають у Ягнича до себе приязне ставлення. Є такий крутійло, фальшивець, словоблуд, зустрінеться десь той пика така мерзенна, повзуча, що вік би її не бачив, не людина -гидота "(О.Гончар).

Неабиякою експресивністю відзначається те емоційне слово, оцінне наповнення якого підтримується іншим емоційно-оцінним словом, підсилювальною часткою, емоційним вигуком, підсилювальним вказівним чи означальним займенником:

"Чому ти раніше за це не думав, сопляк ти паршивий?! -злісно, з презирством промовила Рахіль" (С.Васильченко). "Давид не втерпів,-звів скривавлене, збите обличчя, очима блиснув: - Ух ти ж, падлюко!" (А.Головко). "- Оце тобі, сучий сину, за тії указки, що ти їздив поміж: миром без всякой опаски" (М.Костомаров).

Емоційно-експресивна лексика української загальнонародної мови підпорядковує собі численні фразеологізми (переважно розмовні та просторічні), такі, як: Знай наший! Подумати тільки! От тобі й разі та інші. Наприклад.: "...По Сулі - чорти б їх мучив матір! - пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам, і бідного його ниряє ятер "(Є.Гребінка).

Як бачимо, емоційно забарвлена лексика вживається не лише у прозі, а й у байках. Стала вона невід'ємною частиною поезії вісімдесятників, точніше антипоезії.

Розмовне, сленгове, знижене, навіть вульгарне слово у поетичному контексті стає просто відразливим, контрастуючи з темою та сюжетом твору. Як відомо, вульгаризм вимагає відповідної ситуації, а в поетичній мові, де є квітка, весна, місяць, вульгаризм сприймається грубо, недоречно: "Місяця хворе рило - терпугом голений хронік "(С. Либонь), "З-під снігу квітка виросла і матом гне" (Ю.Позаяк), "О троянди, ви - шльондри львівські, вас вирощують на заріз "(В.Неборак).

Лексико-семантичне поле кохання у названих авторів "очорнено" у нетрадиційних, побудованих на асоціаціях власного досвіду, урбаністичних вульгаризмах:

Учора я надравсь, Сьогодні - в дошку п 'яний! А може, то -любов ? (Ю.Позаяк). Конкретно-предметний зміст художнього зображення

увиразнюється через нагнітання знижених словесних асоціацій: Я роздуваю червону соплю- Я закоханий, наче індик. Я тебе кожен день по-новому люблю, Як пацюк, як пантера, як бик... (Ю.Позаяк) Деякі поезії будуються у формі пародій на народнопоетичні мотиви в темі кохання:

Не питайте у мене, чом очі сумні і чому так обвисли вуха. Вона зирить на мене хіба що вві сні

і хіба що вві сні мене слуха... (Там само).

На ґрунті зниженої семантики слова виникають авторські новотвори: профзібралися, профспілкувалися, політпідкувалися (С. Либонь).

У поетичних творах вісімдесятників різноманітну стилістичну функцію виконує суржик:

"Киває поважно і каже: -Не вижу, котра сіводня година? Мотря трясе плечима: "Село, Не сіводня, а сійчас. Котрий час?" Місто велике. Весям не рівня.

Тут раз у сто модний мовний рівень". (С. Либонь).

Стихія розмовності, причому зниженої, відрізнює поезію авангардної групи з-поміж інших стильових напрямів. Саме на її грунті створюється "антипоетичний словник" нової поезії .^б5

Звичайно, використання зниженої лексики в художній літературі не є типовим для українських текстів. Пригадаймо, якими словами клене прабаба Мару сина свого онука Сашка в кіноповісті О.Довженка "Зачарована Десна":

"- Мати Божа, царице небесна, - гукана баба в саме небо,-голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, то повисмикуй йому ручечки та ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики і суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він не зозулі святої, ні Божого грому. Миколаю -угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з'їли, та бодай його шашіль поточила... "Як бачимо, дані "прокляття" не містять жодного вульгарного слова, жодного слова зниженої лексики.

До стилістично маркованих слів належить також виробничо-професійна лексика. У художній літературі вона вживається лише тоді, коли це зумовлено змістом твору. Зокрема у 1970-х роках з'являється серія так званих "виробничих" романів, у яких ця лексика займала чільне місце. Яскравим прикладом таких романів є трилогія П.Загребельного "З погляду вічності", "Переходимо до любові", "Намилена трава", а також роман "Розгін", де створено образи технічної інтелігенції, учених, виробничників часів НТР.

Виробничо-професійна лексика властива і роману О.Гончара "Собор":

"А зараз чи не міг би він, Баглай, до мартена стати? Бо саме нові конвертори запускають, декого довелось туди перевести, а там біля тієї сталеплавильної груші. Звісно, ще складніше: там проби не

65 Олійник І. Дещо про антипоетичний словник вісімдесятників // Культура слова. -1996.-Вип.46-47.-С.73-79.

візьмеш, в горловину печі не заглянеш, додавай у плавку руду або лом на свій смак, як підкаже тобі твоя сталеварська інтуїція..."

Проникнення нових термінів на сторінки художніх творів зумовлене активним розвитком сучасного суспільства, тими реальними змінами, що відбуваються в ньому. Поряд з одиничними термінами у мові художньої прози образно переосмислюються сталі термінологічні словосполучення, які виступають матеріалом для виникнення нових фразеологічних зворотів. Термінологічні словосполучення, які в художньому творі використовуються для характеристики широкого кола предметів та явищ, часто змінюють свої структурні ознаки, стилістично забарвлюються, набувають якісно нових переносних значень.

Фактичний матеріал свідчить про широке використання в художньому мовленні образно переосмислених професійно-термінологічних виразів: стати на паралельний курс, кинути якір, натискати на педалі, зав'язати морським вузлом, знімати стружку, підкручувати гайку, вийти в тираж, вийти на орбіту, включити гальмівну систему, промчатися з космічною швидкістю, ланцюгова реакція тощо.

Розвиток переносного значення у професійно-термінологічних словосполученнях зумовлює зневиразнення їх понятійної основи, відсунення на другий план предметної співвіднесенності і веде до утворення фразеологічної одиниці з особливим семантичним планом та експресивно-емоційним забарвленням. Термінологічні словосполучення, вжиті переносно, сприймаються як фразеологічні одиниці, що перебувають у нових лексико-семантичних і лексико-граматичних зв'язках з іншими словами, виконують нову стилістичну функцію.⁶⁶

Встановити, яка з названих семантичних ознак є ядром переносного значення, допомагає контекст. Наприклад:

"І, може, тому ми заходимо в зиму, обминаючи осінь, бо замість одного опалого листка на дереві народилося два. Теж ланцюгова реакція в найдоступнішому вигляді, в цьому й сенс безсмертя природи... " (В. Яворівський). Або:

"Життя - це і є ланцюгова реакція, бо -від роду до роду, від покоління до покоління більшає на землі добра і справедливості. Йде процес накопичення чеснот, які не зникають" (В. Яворівський).

66 Див. Бойко Н. І. Народження нових фразеологізмів // УМЛШ. - 1984 - № 1. - С. 38.

Знаходимо виробничо-професійну лексику і в творах класиків: Панаса Мирного, І. Франка, І. Нечуя-Левицького.

Використовують термінологічну лексику і сучасні поети. В Андрія Малишка знаходимо такі рядки:

Землю тривожать галактик акорди.

Транспозиційних енграмів орди,

Відеотрони. Протони. Фотони.

Кібернетичні кричать Фултони.

Синтези. Тези. Формули стислі.

Цереброквантофікатори в мислі

Тр.Пр.Гр.Мж.!

Тр.Пр.Гр.Мжи! - абревіатури.

Мов солов' їні пісні з натури.

Шляхів шукаємо до невідкладності.

А більма жаху вкривають гору,

Термоскопічну, атомнокору.

На основі використаної термінолексики створено авторські оказіоналізми, які підпорядковані загальному задуму твору. Аналогічну термінолексику знаходимо і у Ліни Костенко:

Аналіз, синтез, колби і реторти,

алегро, скерцо, модерато, форте, -

немає таємниць під зодіаком:

вона покрита особливим лаком.

Звернення до словникових тлумачень цих термінослів доводить: кожна із словникових дефініцій містить у собі згадку про наступне поняття або ж натяк на нього в одному із своїх значень. Отже, незважаючи на зовнішню хаотичність, використання термінологічної лексики з різних сфер створює ланцюг асоціативних вражень

Т.Г.Шевченко використовував сакральну термінологію на позначення деяких обрядових реалій, для передачі історичних обставин (омофор, омета, власяниця тощо).⁶⁷ Пригадаймо, у поезії "Ісаія. Глава 35" такі слова:"І Честь Кармілова І слава Ліванова, а не лукава Тебе укриє дорогим, золототканим, хитрошитим, Добром та волею підбитим, Святим омофором своїм... "Слово означає частину вбрання

67 Миронова Г.М. Етнолінгвістичний аспект назв обрядових реалій у творах Шевченка //УМЛШ. -1991. -№ 3. - С.70 - 73.

сановної духовної особи (єпископа, архієрея), що являє собою довгий широкий плат, нарамник або наплічник, прикрашений хрестами чи іншими священними зображеннями, який владики надягали хрестоподібно на плечі поверх іншого одягу під час служби. Слово запозичене із старогрецької мови, де означало "плече" і "несу ношу". Омофор виготовлявся із вовни ягняти і був символом заблукалої вівці, яку Ісус Христос взяв на рамена свої. Слово омета у "Словнику мови Т.Шевченка" тлумачиться як поли одягу. Багряниця - "довгий верхній одяг з темно-червоного сукна, царська мантія з дорогої пурпурової тканини, порфира".

До стилістично маркованих слів належать також і діалектизми. Вони бувають територіальні і соціальні. У художньому творі вони відтворюють місцевий колорит, індивідуалізують мову персонажів.

"Мав на собі суконні крашениці, як у Довбуша, і постоли жовті, мощені, дорогі, сорочку багато вишиту, кептар, мудро мережаний сап'яновими зубцями та китицями з волічки. Такого б отаман не постидався б надіти. На голові - гарна крисаня, правда, не така багата, як у Довбуша, та й черес до Довбушевого не рівнявся - такого череса, як в отамана опришків, не було другого на цілі гори, як не було й тобівки, рівної його тобівці, ні топірця, ні порошниць..." (В.Гжицький).

Близько до територіальних діалектизмів стоять екзотизми -запозичені слова, що служать найменуванням понять, властивих для життя, побуту та культури того чи іншого народу. Як правило, це назви обрядів, предметів побуту, одягу, грошових одиниць. Письменники використовують їх для відтворення життя і побуту народу, про який йде мова у творі.

"Абдула ледве розгледів батька. Старий сулейман, у білім халаті і білім тахе, так притуливсь до надгробника, що його трудно було відрізнити від каменя. Очі йому вже не служили, і навіть окуляри не помагали. У богомільнім настрої довбав із Корану святі слова. У чорній пащі крамниці стояли рядками надгробні камені, розмальовані й білі, у фезах, чалмах, тюрбанах, немов там зібралися поважні гості.

Сулейман дуже зрадів, діставши чотки, кинув роботу і почав оповідати синові останню новину, яка вже облетіла Бахчисарай: мулла Смаїл, такий достойний і багатий, імам і хатіп, прогнав учора єдиного сина Рустама. Батько не міг врешті стерпіти, що син бунтує народ

проти духовенства. А що найгірше - найнявсь у кав'ярню до ефенді Мухтара, який з муллою у скварі, і з сьогоднішнього ранку подає гостям каву.

-Ах, молодь, молодь. Се ж бейнамаз, та й годі! Великий Бог - Алла Ікбер - закінчив старий Сулейман своєю любимою приповідкою..." (М. Коцюбинський).

Виділені у тексті слова - екзотизми. Тахе - літня шапочка, імам і хатin - піп і проповідник, бейнамаз - такий, що не виконує приписів Корану.

До соціальних діалектизмів належать арго і жаргон. У мові художнього твору їх використовують для стилізації. Наприклад:

"Обсіли Микиту хлопчаки у рові за городом. Він уже по-городському став балакать, той розказував:

-Одеса, брат, - єто город. Шпана там усякая, сявки, лягаві, фраера. Там, брат, можна пошамати на большой!...

Максимко не чув слова "шамати ", але здогадувався, що то - їсти, бо хто ж тепер про щось інше може говорити? Слухав Микиту, затамувавши подих, і йому дуже хотілося "пошамати на большой ". А той розказував:

-Злазиш з поїзда,- на базар не йди, коли ти ще салака-тюлька деревенська, бо там піймають і лупки дадуть - і пользи тобі од того нікакой... Топай на Дерибасівську, це така в нас главна вулиця, по ній вся Одеса ходить. І вікна на Дерибасівській великі - хоч возом заїжджай. За вікнами - столи, а за столами фраєра водку п 'ють, жратви перед ними - гори. Шамай, чого душа желаєть!... Дивишся крізь ті великі вікна... і слина в тебе котиться, як у скаженого пса, бо перед ними, брат, каклєти, ковбаси і всякое, понімаєш... Но нашому братові, вуркаганові, головне - хліб. Каклєти нехай фраєра жруть. Ти стаєш у дверях і смотриш, де хароший шмат хліба можна стибрити. Висмотриш собі стіл - і кидайся на кусень, як шуліка на курча. Хапай, тікай і на бігу їж. Коли вже вкусив - не однімуть. Ніякий фраєр після вуркагана не їстиме -гидують вони, паскуди, нашим братом. Фраєра б'ють не боляче, а можуть і зовсім не бити, вони народ ледачий... А коли за тобою женеться лягавий - це діло гірше. Тут не тушуйся і тримай фасон -всігда кажи, що ти круглий сирота. Коли ж розкис, здрейфив, признався, тоді вони дресок, і діло твоє швах - повезе тебе лягавий под конвоєм додому, а дома на тата, маму - штраф. А коли ти витримав як кругий сирота. Тоді тебе в дєтприйомнік, а там - жратва.

Там тебе пострижуть, помиють, видадуть бобку, шкари, кальоса, і

все чисте, як у фраера. Там прикидайся харошінькім, слухняненьким - на таких менше вніманія обращають. Тоді вибери собі нічку, сам одягнися, слязьмі кілька шмутків - і на базар. Збудь, що маєш, - і ти знову вуркаган з башлями в кишені...Жізнь, ріблята... Одеса, брат мама, вона любить круглих сиріт...

Максимко дивився на Микиту як на Бога. Не знав, що таке лягавий, колектор, бобка, шкари, кальоса, башлі, але думав, що він ще не зовсім достоїн знати тих слів...І мріялось малому вчепитися до поїзда, проїхати далеку дорогу. Але він був малий і не такий верткий, як Микита. Та й жаль було покидати село, безногого батька... (А.М'ястківський. "Одеса-мама").

У художньому творі такі слова вимагають пояснення, бо перенасиченість твору незрозумілими словами утруднює сприйняття тексту.

Содержание