Мовна майстерність
Мовна майстерність - це здатність, використовуючи мовні норми, обирати з них найбільш вдалу для викладення своїх думок.
Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.
Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.
Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови. ЗВУК Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова. Звуки мови на письмі позначаються так:
Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю. Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних. ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння. За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика. Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини. Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості. Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю). АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення. Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль. ГОЛОСНІ ЗВУКИ Голосних звуків шість:
Голосні звуки можуть бути:
Голосні переднього і заднього ряду За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:
Голосні низького, середнього і високого підняття В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:
Огублені і неогублені голосні За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
Наголошені і ненаголошені голосні Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ В українській мові 32 приголосних звука:
Приголосні звуки можуть бути:
В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні і шумні приголосні Сонорні приголосні Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:
Шумні приголосні Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі. Дзвінкі і глухі приголосні Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
Акустичні пари Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має. Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих. Губні, язикові та глоткові приголосні За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:
Тверді і м'які приголосні За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
Окремі приголосні за ознакою “м’якість- твердість” утворюють пари:
Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то). Свистячі, шиплячі та носові приголосні Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі. Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
Звук [ґ] Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку. Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін. Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати). Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль). Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля). Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша). У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення -ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а). Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а). ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. Зокрема, це відбувається:
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити). Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород). Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка) Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї). Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька) СКЛАД Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими. В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф. Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан). Існує декілька правил поділу слів на склади:
НАГОЛОС Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою. Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений).. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва). Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги). За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини). Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний). Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)
Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі. Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода). АЛФАВІТ Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами. Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки. Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою (від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе). Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову). Букви в алфавіті мають такі назви:
32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь). За начертанням розділяють такі букви:
ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:
ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням. Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова. В українському мовознавстві використовують такі знаки:
Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ Більшість букв позначає один звук. Але буква може передавати і два звуки, напр.:
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига). Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба). Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф. ЗВУКО-БУКВЕННИЙ РОЗБІР СЛОВА Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію. Схема розбору така:
|
|
ЛЕКСИКА |
Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові.
Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія (від гр. lexis - слово і logos - вчення).
Збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників займається лексикографія.
СЛОВО
Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.
Слова за різними ознаками можна згрупувати так:
за походженням | ||
активного вжитку | місто | |
застарілі | град (місто) | |
за активністю вживання | ||
загальновживані | батько | |
незагальновживані | гіпотенуза | |
за сферою вживання | ||
літературні | гарний, красивий | |
діалектні | файний | |
професійні | мовознавство | |
за значенням | ||
однозначні | комп'ютер | |
багатозначні | корінь, сфера | |
синоніми (подібні) | відтінок- нюанс | |
антоніми (протилежні) | товстий- тонкий | |
за звучанням | ||
однойменні (омоніми) | вал- велика хвиля; вал- земляний насип; вал- одна з деталей машини | |
за емоційним забарвленням | ||
нейтральні | картопля | |
емоційні | прекрасний | |
за значенням | ||
терміни | стапель | |
ділові штампи | вищеозначений | |
образно- художні | не по зубах (непосильний) | |
побутові | радіоприймач |
Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, префікс, основа, суфікс) виявляють себе лише у слові. Із слів також складаються словосполучення і речення.
Слово - це одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій. Усі слова за значенням поділяються на дві групи - самостійні та службові.
Самостійні слова - це слова, які обов'язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум).
Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).
Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками (якими вона і відрізняється від інших мовних одиниць):
складається із звуків і має один основний наголос;
може поділятися на менші значущі частини - так звані морфени (корінь, закінчення, префікс, суфікс);
має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.
ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА
Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.
Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.
Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей".
Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.
ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА
Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).
Граматичне значення слів розглядається в морфології.
СЛОВА З КОНКРЕТНИМИ ТА АБСТРАКТНИМИ ЗНАЧЕННЯМИ
Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями чи діями, належать до слів з конкретним значенням (будинок, посібник; старий, нудний, товстий; шукати, беремо).
Крім них, в українській мові є ще слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними властивостями, діями чи предметами (туга, захоплення, втіха, любов, мрія).
ОДНОЗНАЧНІ І БАГАТОЗНАЧНІ СЛОВА
Конкретне значення слова найчастіше встановлюється в реченні, через зв'язок його з іншими словами.
Так, у реченні Земля обертається навкруги Сонця слово "сонце" означає "центральне небесне світило Сонячної системи"; у реченні Під променями сонця змінилася вся земля "сонце" - це вже "світло та тепло, яке випромінює це світило", а у реченні "Сонце моє" - прошепотіла Любаша під "сонцем", зрозуміло, мається на увазі коханий дівчини на ім'я Любашa.
Ця властивість слова - вживатися у різних значеннях - називається багатозначністю, або полісемією (від гр. poly - багато і sema - знак).
В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.
Однак, значна частина слів - однозначні, або моносемічні.
У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово - однозначне, а здатність виражати різні значення ним набувається з часом.
До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових темінів (економічних - інвестиції, ціни; мовознавчих - підмет, присудок; літературознавських - метафора, ямб; медичних - грип, астма та ін.), назви тканин (вельвет, шовк), деталі та механізми (шайба, плейєр), власні назви (Київ, Європа).
Але й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр.: швидкий потяг (поїзд) і потяг до Марфи; жовте коло і коло парку.
- Основні одиниці мовознавства
- Мови світу
- Генеалогія української мови
- Деякі особливості української мови
- Історія української мови
- Літературна мова
- Культура мовлення
- Правильне мовлення
- Норми української мови
- Мовна майстерність
- Пряме і переносне значення слова
- Омоніми
- Синоніми
- Антоніми
- Успадковані слова
- Власне українські слова
- Іншомовні слова
- Архаїзми
- Неологізми
- Фразелогізми
- Прислів’я і приказки
- Крилаті вислови
- Джерела фразеології
- Лексико - фразеологічний розбір слова
- Будова слова
- Префікс
- Закінчення
- Постфікс
- Основа слова
- Способи творення нових слів
- Неморфологічні способи словотворення
- Самостійні частини мови творення іменників
- Творення прикметників
- Творення прийменників
- Творення сполучників
- Початок розділу (1) продовження (2) завершення (3)
- Частини мови
- Ознаки частин мови
- Лексичне значення частин мови
- Синтаксична роль частин мови
- Розряди частин мови за значенням
- Морфологічні ознаки частин мови
- Назви істот і назви неістот
- Конкретні і абстрактні іменники
- Збірні іменники
- Речовинні іменники
- Морфологічні ознаки іменника
- Рід іменників
- Число іменників
- Відмінки іменників
- Перша відміна
- Зразок відмінювання іменників першої відміни
- Друга відміна
- Зразок відмінювання іменників другої відміни
- Третя відміна
- Зразок відмінювання іменників третьої відміни
- Четверта відміна
- Зразок відмінювання іменників четвертої відміни
- Незмінювані іменники
- Порядок розбору:
- Синтаксичні ознаки прикметника
- Розряди прикметника за значенням
- Якісні, відносні і присвійні прикметники
- Якісні прикметники
- Відносні прикметники
- Присвійні прикметники
- Присвійно-відносні прикметники
- Відносно-якісні прикметники
- Повні та короткі прикметники
- Тверді та м'які прикметники
- Морфологічні ознаки прикметника
- Рід та число прикметника
- Відмінювання прикметників
- Морфологічний розбір прикметників
- Порядкові числівники
- Прості, складні і складені числівники
- Морфологічні ознаки числівників
- Відмінювання числівників
- 1. Числівник один (одна, одне (-о), одні) змінюється як займенник той:
- 2. Відмінювання числівників два, три, чотири.
- 3. Відмінювання числівників від п‘яти до десяти та числівників на -дцять і -десят:
- 4. Відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто.
- 5. Відмінювання числівників двісті-, чотириста та числівників на -сот.
- 10. У складених порядкових числівників відмінюється лише останній компонент:
- Морфологічний розбір числівників
- Синтаксичні ознаки займенників
- Розряди займенників за значенням
- Морфологічні ознаки займенника
- Особові займенники
- Відмінювання особових займенників
- Зворотний займенник
- Питальні займенники
- Відносні займенники
- Присвійні займенники
- Вказівні займенники
- Означальні займенники
- Неозначені займенники
- Заперечні займенники
- Морфологічний розбір займенників
- Завершення розділу (3) початок (1) продовження (2)
- Синтаксичні ознаки дієслова
- Розряди дієслів за значенням
- Перехідні та неперехідні дієслова
- Зворотні дієслова
- Морфологічні ознаки дієслова
- Види дієслів
- Способи дієслів
- Часи дієслів
- Дві основи дієслова
- Безособові дієслова
- Морфологічний розбір дієслів
- Синтаксичні ознаки дієприкметника
- Розряди дієприкметника за значенням
- Активні і пасивні дієприкметники
- Безособові форми на -но, -то
- Морфологічні ознаки дієприкметника
- Перехід дієприкметників у прикметники і іменники
- Відмінювання дієприкметників
- Морфологічний розбір дієприкметників
- Синтаксичні ознаки дієприслівника
- Інші ознаки дієприслівника
- Морфологічний розбір дієприслівників
- Синтаксичні ознаки прислівника
- Розряди прислівників за значенням
- Означальні та обставинні прислівники
- Означальні прислівники
- Якісно-означальні прислівники
- Інші означальні прислівники
- Обставинні прислівники
- Первинні та вторинні прислівники
- Морфологічний розбір прислівників
- Службові слова
- Синтаксична роль прийменника
- Розряди прийменників за значенням
- Первинні та вторинні прийменники
- Прості, складні і складені прийменники
- Морфологічні ознаки прийменника
- Вживання прийменників з відмінковими формами інших слів
- Морфологічний розбір прийменників
- Синтаксична роль сполучника
- Розряди сполучника за значенням
- Прості, складні і складені сполучники
- Непохідні і похідні сполучники
- Поділ сполучників за вживанням
- Сурядні і підрядні сполучники
- Сурядні сполучники
- Підрядні сполучники
- Морфологічні ознаки сполучника
- Морфологічний розбір сполучників
- Словотворчі частки
- Формотворчі частки
- Морфологічні ознаки частки
- Морфологічний розбір часток
- Синтаксична роль вигука
- Розряди вигуків за значенням
- Емоційні, спонукальні, етикету і звуконаслідувальні вигуки
- Первинhі і похідні вигуки
- Морфологічні ознаки вигуків
- Морфологічний розбір вигуків
- Початок розділу (1) завершення (2)
- Лексичні і синтаксичні словосполучення
- Іменні, дієслівні і прислівникові словосполучення
- Сурядні і підрядні словосполучення
- Види сурядних словосполучень
- Види підрядних словосполучень
- Прості і складні словосполучення
- Синтаксичний розбір словосполучення
- Предикативність та інтонація завершеності
- Кваліфікація речень
- Розповідні, спонукальні і питальні речення
- Емоційно нейтральні та емоційно забарвлені речення
- Прості і складні речення
- Непоширені і поширені речення
- Типи синтаксичного зв'язку
- Порядок слів у реченні
- Логічний наголос
- Головні члени речення підмет
- Присудок
- Другорядні члени речення
- Означення
- Додаток
- Обставина
- Односкладне речення
- Неповне речення
- Ускладнені речення
- Речення з однорідними членами.
- Речення з відокремленими членами
- Речення із звертанням
- Речення зі вставними і вставленими компонентами
- Синтаксичний розбір простого речення
- Завершення розділу (2) початок (1)
- Сполучникове, безсполучникове і складне речення з різними видами зв'язку
- Складносурядні і складнопідрядні речення
- Складносурядне речення
- Складнопідрядні речення з підрядними означальними
- Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
- Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
- Підрядні речення місця
- Підрядні речення часу
- Підрядні речення способу дії і ступеня
- Підрядні порівняльні речення
- Підрядні речення причини
- Підрядні речення мети
- Підрядні умовні речення
- Підрядні допустові речення
- Підрядні наслідкові речення
- Складнопідрядне речення з кількома підрядними
- Послідовна підрядність
- Паралельна підрядність
- Синтаксичний розбір складного речення
- Непряма мова
- Синтаксичний розбір речення з прямою мовою
- Початок розділу (1) завершення (2)
- Основні принципи української орфографії
- Орфограма
- Передача на письмі звукового складу слів
- Голосні звуки
- Чергування е з и
- Ненаголошені е та и в префіксах
- Ненаголошені е та и в суфіксах
- Чергування і з іншими голосними
- Правопис і та и в основах українських слів
- Правопис і та и у префіксах українських слів
- Правопис і та и в суфіксах українських слів
- Правопис і та и в основах іншомовних слів
- Написання о та а
- Написання о та у
- Чергування е з о після шиплячих та й
- Приголосні звуки
- Глухі приголосні
- Приголосні у кінці префіксів
- Чергування приголосних
- Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)
- Уподібнення приголосних за місцем творення
- Спрощення в групах приголосних
- Тверді і м’які приголосні
- Подовжені приголосні і позначення їх
- Подовжені м'які приголосні
- Подвоєння букв внаслідок збігу
- Написання нн в прикметниках і похідних словах
- Подвоєння букв в іншомовних словах
- Вживання м'якого знака
- Вживання апострофа
- М'який знак і апостроф в іншомовних словах
- Принципи правопису значущих частин слова
- Правопис складних слів
- Слова із частинами напів- і пів-
- Складноскорочені слова і графічні скорочення
- Велика літера у власних назвах
- Правила переносу слів
- Правопис і та и в закінченнях іменників
- Правопис о та е, а та я, у та ю в закінченнях іменників
- Закінчення іменників іі відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини
- Закінчення іменників іі відміни в родовому відмінку множини
- Особливості правопису закінчень іменників іі відміни в інших відмінках
- Іменники ііі відміни в орудному відмінку однини
- Творення і правопис імен по батькові
- Прикметник
- Правопис и та і в закінченнях прикметників
- Інші особливості правопису відмінкових закінчень прикметників
- Інші частини мови, що відмінюються, як прикметники
- Правопис вищого ступеня порівняння прикметників
- Присвійні прикметники
- Числівник
- Правопис складних числівників і відчислівникових складних слів
- Зв'язок числівника з іменником
- Прислівники, утворені поєднанням прийменника з іменником
- Прислівники, утворені від числівників та прислівників
- Складні та складені прислівники
- Правопис і та и в кінці прислівників
- Службові частини та вигук прийменники Написання складних прийменників
- Розрізнення прийменників і префіксів
- Сполучники
- Розрізнення сполучників та інших частин мови
- Правопис не з іменними частинами мови та прислівником
- Правопис не з дієсловом
- Розділові знаки
- Система розділових знаків
- Принципи української пунктуації
- Загальні пунктуаційні правила
- Виділення речення на письмі
- Крапка з комою
- Двокрапка
- Три крапки
- Знак оклику
- Знак питання
- Знак виноски
- Розділові знаки при прямій мови
- Розділові знаки при непрямій мови
- Пряма мова
- Непряма мова
- Розділові знаки у цитатах
- Пунктуаційний розбір текста
- Мовні стилі
- Розмовно-побутовий стиль
- Зразок розмовно- побутового стилю
- Художній стиль
- Зразок художнього стилю
- Офіційно - діловий стиль
- Зразок офіційно- ділового стилю
- Науковий стиль
- Зразок наукового стилю
- Публіцистичний стиль
- Зразок публіцистичного стилю
- Поділ текстів за стилістичнимим ознаками
- Поділ текстів за мовленням
- Текст-розповідь
- Текст-опис
- Текст- роздум
- Поділ текстів за зв'язком
- Текст з ланцюговим зв'язком
- Текст з паралельним зв'язком
- Стилістичний аналіз тексту