Питання до іспиту
з курсу «ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО»
Мова і мовознавство. Предмет і проблематика мовознавства. Знакова природа мови.
Методи дослідження мови. Методики структурного та зіставного методів, соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи.
Зовнішні та внутрішні причини мовних змін. Прогрес у розвитку мов.
Мова і письмо. Основні етапи розвитку письма.
Сучасні уявлення про співвідношення мови і мовлення.
Мова і мислення. Зв'язок внутрішнього мовлення і мислення.
Психолінгвістика – з історії питання. Психолінгвістичні об'єкти. Кодування і декодування в процесі спілкування.
Функції мови. Система і структура мови. Поняття парадигми.
Основні одиниці мови та їх функції.
Мова й етногенез. Передумова виникнення людської мови.
Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова, нація і держава.
Наука про мову в стародавньому світі. Мовознавство в стародавній Індії.
Давньокитайське мовознавство, основні праці.
Давньогрецьке мовознавство та дискусія про природу назв.
Мовознавчі питання у спадщині Арістотеля. Логіцистична граматика Арістотеля.
Олександрійська граматична школа. Вчення олександрійців про частини мови і морфологію.
Мовознавство в стародавньому Римі. Значення античної філології.
Давнє арабське мовознавство. Праця Махмуда аль-Кашгарі “Диван тюркських мов”, її особливості.
Давньоруське мовознавство. Початки давньоруської лексикографії.
Мовознавство середньовіччя і епохи Відродження. Погляди Данте Алігієрі на народну мову.
Європейське мовознавство XVII-XVIII століть. Лінгвістичні погляди Ж.-Ж.Руссо, Й.-Г.Гердера та ін.
Розвиток лексикографії та граматики у XV-XVII ст. Граматика Пор-Рояля як перша спроба встановлення спорідненості мов.
Вітчизняне мовознавство XVI-XVIII століть. “Російська граматика” М.В.Ломоносова.
Виникнення порівняльно-історичного мовознавства, його передвісники. Погляди братів Августа та Фрідріха Шлегелей. Праці А.Ф.Бернарді.
Франц Бопп як дослідник мов індоєвропейської сім'ї.
Расмус-Крістіан Раск і його розуміння компаративістики.
Якоб Грімм як засновник порівняльної граматики мов германської групи. Сутність “закону Раска-Гріма”.
Олександр Востоков як один з фундаторів порівняльно-історичного методу.
Філософія мови Вільгельма Гумбольдта. Морфологічна класифікація мов.
Дальший розвиток порівняльно-історичного мовознавства XIX ст. Компаративістика в галузі романістики, германістики.
Компаративістика в мовах слов'янської групи: діяльність І.І.Срезневського, М.О.Максимовича, Ф.І.Буслаєва.
Натуралізм. Лінгвістична концепція Августа Шлейхера (його генеалогічна класифікація) та її критика.
Психологічний напрям у мовознавстві. Лінгвістично-психологічна теорія Геймана Штейнталя.
В.Вундт як засновник етнічної психології. Погляди В.Вундта на походження мови.
Формування молодограматичного напряму. Молодограматики про психолого-фізіологічну основу мовлення, про звукові закони і принципи аналогії. Погляди Германа Пауля.
Погляди К.Бругмана і Б.Дельбрюка як представників молодограматизму. Здобутки молодограматиків.
Критика універсальності звукових законів молодограматиків. Гуго Шухардт та школа “Слів і речей”.
Питання лінгвостилістики в працях Івана Франка.
Розвиток вітчизняного мовознавства. Харківська школа. Вчення Олександра Потебні про мову і мислення, про слово і його внутрішню форму. Граматична теорія О.Потебні (система граматичних категорій, морфемна структура, питання теорії синтаксису).
Московська лінгвістична школа – Пилип Фортунатов. Морфологічна класифікація П.Фортунатова.
Казанська (Петербузька) лінгвістична школа. Лінгвістичні концепції Івана Бодуена де Куртене, його вчення про фонему.
Представники казанської лінгвістичної школи – Микола Крушевський та Василь Богородицький. Подальша розробка питань теорії фонетики і фонології.
Розвиток вітчизняної лінгвістики. Мовознавчі погляди Д.В.Щерби, В.В.Виноградова. Дві вітчизняні фонологічні школи.
Розвиток мовознавчих ідей в Україні. Україна в науковій спадщині О.О.Шахматова, його погляди на закономірності розвитку граматичних форм російської мови.
Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра: мова і мовлення, знаковий характер мови, про природу мовного знака, вчення про синхронію і діахронію тощо.
Структуральна лінгвістика. Глосематика (Копенгагенська школа структуралістів), її представники.
Американський структуралізм і дескриптивна лінгвістика. Л.Блумфільд як засновник дескриптивної лінгвістики.
Етнолінгвістика. Американські етнолінгвісти Едвард Сепір та Бенджамін Лі Уорф щодо походження мови, зв'язку мови і мислення. Критика “гіпотези Сепіра-Уорфа”.
Типологічне мовознавство. Сучасний стан типологічної класифікації мов.
Предмет фонетики. Звук і фонема. Акустичні параметри звуків людського мовлення.
Слово і поняття. Психологічна структура значення слова. Сутність семіологічного трикутника.
Предмет і склад граматики. Граматичне значення і граматична категорія.
Афіксація. Дериватологія. Синтетичні та аналітичні граматичні способи.
Частина мови. Нові підходи до класифікації частин мови.
Словосполучення і синтагма. Речення. Граматичне та актуальне членування речення.
КОРОТКИЙ СЛОВНИК З МОВОЗНАВСТВА
Гіпонім (грец. hypo - префікс, що означає зниження; під, внизу, онім - ім'я) - слово - видова назва.
Гіпонімія (грец. hypo - під, внизу і опута - ім'я) - одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі - ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія.
Гіпотеза вроджених мовних структур - гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.
Гіпотеза лінгвальної відносності - концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра - Уорфа.
Глосематика (грец. glоssema, род. відм. glossematos - слово) - лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.
Гносеологічна функція мови (rpegnos/s - пізнання і logos - слово, вчення) - пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнава'льна функція, когнітивна функція.
Граматика (грец. grammatike (techne) - мистецтво читати і писати букви, від gramma - буква) - 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.
Граматична категорія - система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.
Граматичне значення - узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.
Грамема - 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.
Дедукція (лат. deductio, від deduco) - спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.
Делімітатйвна функція фонем (лат. delimitatio - віддалення, відокремлення) - розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.
Денотат (лат. denotatns - позначений) - предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.
Дескриптивзм (англ. descriptive - описовий) - лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.
Диглосія (грец. - двічі і glossa - мова) - мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.
Дискурс (франц. - мовлення) - текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».
Діахронічне мовознавство - мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.
Еквіполентні опозиції фонем (лат. aequipolens - рівносильний, рівноцінний) -- опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.
Експансіонізм (франц. expansionni'sme, від лат. expansio -- розширення, поширення) -- використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.
Емотивна функція мови - функція вираження почуттів і емоцій.
Ергативні мови (грец. - діюча особа) - мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.
Естетична функція мови - функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.
Етнолінгвістика (грец. ethnos- народ і лінгвістика)- напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.
Закон мовної економії - прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.
Зворотне словотворення - різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація.
Зіставне мовознавство - мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.
Зіставний метод - сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастивний метод, типологічний метод.
Знак - матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.
Знак-індекс (лат. index, від indico - вказую) - знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмёта, знак-симптом.
Знак-копія - відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет.
Знак-сигнал - знак, який вимагає після себе певних дій, реакції.
Знак-симптом (грец. symptoma - збіг обставин, ознака) -див. Знак-індекс.
Знаковий рівень мови - рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми).
Зовнішнє мовлення - мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).
Зовнішні причини мовних змін - причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстралінгвальні причини.
Ієрархічні відношення у мові - відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.
Ізолюючі мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови.
Індоєвропейські мови - родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.
Індукція (лат. inductio- наведення, збудження)- прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.
Інкорпорація (пізньолат. incorporatio - введення до свого складу, від лат. in -- в і corpus -- тіло) - спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.
Інтерлінгвістика (лат. inter- між і лінгвістика) - розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.
Інтерференція (лат. inter- між, взаємно і ferio - торкаюся, ударяю)- взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.
Когезія (лат. cohaesus-зв'язаний, зчеплений)- засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо).
Когнітивна лінгвістика (англ. cognition - знання, пізнання; пізнавальна здатність) - мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.
Когнітивна семантика - теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.
Когнітивна функція мови (лат. cognosce - пізнавати) - див. Гносеологічна функція мови.
Когнітологія (англ. cognition - знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. logos - слово, вчення) - інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.
Компаративний метод (лат. comparativus - порівняльний) -див. Порівняльно-історичний метод.
Компонентний аналіз (лат. componens - той, що складає) - методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).
Комунікативна лінгвістика -- напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається зтаких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.
Комунікативна функція мови (лат. communicatio - повідомлення, зв'язок) -функція спілкування між людьми, народами.
Конативна функція мови (лат. connatus - народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) - функція засвоєння.
Конвергенція (лат. convergo - сходжусь, наближаюсь) - 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.
Конкретне мовознавство - мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).
Конститутивна функція фонем (лат. constitutus - визначений) - функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня - морфем і слів.
Конструктивне мовознавство (лат. constructs - побудова, складання) - мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.
Контекст (лат. contextus - поєднання, зв'язок) - мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.
Контенсивна типологія мов (англ. content - зміст) - типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).
Концепт (лат. conceptus --думка, поняття) - у когнітивній лінгвістиці - одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua menta//s), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.
Корінь - основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.
Креольські мови (франц. Creole, від ісп. сгіоііо - людина мішаного походження, від батьків двох рас) - мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.
Кульмінативна функція фонем (лат. - вершина) - функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.
Кумулятивна функція мови (лат. - згрібаю, нагромаджую) - функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.
Ларингальна теорія (грец. - гортань) -теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами.
Лексема (грец. lexis- слово, вислів)- слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.
Лексико-граматичні розряди (категорії) - граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо).
Лексикографія (грец. - словник і grapho - пишу) - розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.
Лексико-семантична група - тісне об'єднання слів у межах лексико-семантичного поля.
Лексико-семантична система - один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.
Лексико-семантичне поле - сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.
Лексичне значення - історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності.
Лінгвістика тексту- галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.
Логічний напрям у мовознавстві - сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.
Математична лінгвістика - галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.
Метамовна функція -- функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови.
Мова - природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування.
Мовленнєвий акт - цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки.
Мовлення - конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.
Мовна асиміляція - процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.
Мовна картина світу - спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами.
Мовна компетенція (лат. competentia, від competo - взаємно прагну; відповідаю, підходжу) - рівень знання своєї мови певним індивідом.
Мовна норма - сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування.
Мовна політика - сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.
Мовна ситуація - сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.
Мовна типологія (грец. typos - форма, зразок і logos - вчення) - 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.
Мовний етикет -- усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.
Мовний союз -особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.
Мовні контакти (лат. contactus - дотик) - взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.
Мовні універсали(лат. universalis - загальний) - явища, властиві всім мовам або більшості з них.
Молодограматизм - напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.
Морфологія (грец. morphe - вигляд, форма і logos - слово, вчення) - 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.
Морфонологічний проміжний рівень - рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.
Морфонологія - розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.
Натуралістичний напрям у мовознавстві - напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.
Національно-мовна політика - мовна політика як частина національної політики держави.
Неогумбольдтіанство - напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.
Неолінгвістика - опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.
Номінативні мови (лат. nominativus - називний) - мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.
Ностратична теорія (лат. noster- наш)- теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.
Ономасіологія (грец. onomasia -найменування і logos - слово, вчення) - теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.
Описовий метод - метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
Парадигма (грец. paradeigma - приклад, зразок) - 1) у широкому розумінні - ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні - об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.
Парадигматика - один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.
Парадигматичні відношення - відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.
Перформативна функція - функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.
Перцептивна функція фонем (лат. perceptio - сприймання, пізнавання) - розпізнавальна функція.
Піджини (від спотвореного англ. business - справа) - змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.
Полісинтетичні мови (грец. polys - багато і synthesis - поєднання) - мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.
Поняттєві категорії - загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).
Поняття - форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.
Порівняльно-історичне мовознавство - лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.
Порівняльно-історичний метод - сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.
Прагматика (грец. pragmatikos - дійовий, чинний) - сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.
Прагматична функція мови - функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.
Прамова - мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.
Праформа - вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.
Предикат (лат. praedicatum - сказане) - конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.
Предикативність - комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.
Пресупозиція (лат. ргае - попереду і suppositio - припущення, презумпція) - компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.
Прийом внутрішньої реконструкції - прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.
Прийом зовнішньої реконструкції - прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.
Прийом «слів і речей» - прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.
Прикладне мовознавство - напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.
Психолінгвістика (грец. psyche - душа і лінгвістика) - галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.
Психолінгвістичні методи - методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.
Психологічний напрям у мовознавстві - сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.
Рема (грец. - сказане) - компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення - тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.
Репрезентативна функція (лат. representatio - наочне зображення) - див. Номінативна функція.
Референт (англ. refer - співвідносити, посилатися; лат. referens - той, що відносить) - об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.
Рівні мови - складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).
Семантика (франц. semantique - наука про зміст, від грец. - який має значення, означає) - 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.
Семіотика (грец. semeion - знак) - наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.
Сигніфікативна функція фонем (лат. significare -давати знати, виявляти) - функція розрізнювати значення слів і морфем.
Синкретизм (грец. synkretikos - з'єднання) - формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.
Синтагматика (грец. syntagma, буквально - разом побудоване; поєднання, зв'язок) - один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.
Синтагматичні відношення - відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.
Синтаксис (грец. - побудова, порядок) - 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.
Синтаксична типологія мов -типологія, яка грунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.
Синтетизм (грец. synthesis - поєднання) - типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).
Синтетичні мови (грец. synthesis - поєднання) - мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).
Синхронічне мовознавство - мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).
Синхронія (грец. synchronos - одночасний) - 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).
Система мови (грец. systema - ціле, що складається з частин; поєднання) - множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.
Слово - основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.
Словозмінні граматичні категорії - категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.
Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.
Словотвір - 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація; 2) розділ мовознавства (традиційно - граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія.
Словотвірний проміжний рівень - рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.
Соціальний символізм - один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.
Соціолінгвістика (лат. - спільність і лінгвістика) - мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.
Соціолінгвістичні методи - методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.
Соціологічний напрям - сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.
Споріднені мови - мови, які походять від спільної прамови.
Статистичні методи - сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.
Статистичні універсали - універсалії, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови.
Структура мови - спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.
Структуралізм - мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.
Структурний метод - метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.
Субзнаковий рівень мови (лат. sub - під) - рівень мовних оди-ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.
Субкод (лат. sub - під і код) - підвид коду, різновид коду.
Субстрат (лат. sub - під і stratum - шар, пласт) - мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.
Суперзнаковий рівень мови (лат. super- над) - рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.
Суперстрат (лат. super - над і stratum - шар, пласт) - мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.
Табу (франц. tatoou, від полінезійського tapu - заборонений, священний) - заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.
Тема висловлення (грец. thema - те, що покладено в основу) - компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення - те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).
Теорія ієрархії мовних рівнів -теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.
Теорія ізоморфізму (грец. fsos - рівний, однаковий і morphe - вид, форма) -теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.
Теорія (концентричних) хвиль -теорія німецького мовознавця Йоганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.
Теорія моногенезу (грец. monos - один і genesis - народження, походження) - вчення про походження людської мови з одного джерела.
Теорія номінації (лат. nominatio - називання, найменування) - розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.
Теорія родовідного дерева - теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.
Типологічне мовознавство (грец. typos - відбиток, форма, зразок і logos - слово, вчення) - розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.
Трансформаційний аналіз - експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.
Узус (лат. usus - користування, вживання, звичай) - загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.
Універсальні граматики - граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.
Унілатеральна теорія знака (лат. unus - один і latus - сторона) - теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).
Фатична функція мови (грец. phatos - говорити, оповідати, вести пусті розмови) - функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.
Філологія (грец. philologia, від phileo - любити і logos - слово) - загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.
Флексія (лат. flexio- згинання, відхилення)- змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.
Флективні мови - мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.
Фонема (грец. phdnema - звук, голос) - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць - морфем і слів.
Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.
Фонологічна система - сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.
Фонологія (грец. phone - звук і logos - слово, вчення) - розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.
Фразеологічний проміжний рівень мови - рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.
Фразеологія (грец. phrasis - вираз і logos - слово) - 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.
Фрейм (англ. frame - каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) - структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.
Функції мови (лат. functio - виконання, здійснення) - призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.
Функціональна лінгвістика - сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.
Функціонально-семантичне поле - система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту.
Частини мови - лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей.
Школа естетичного ідеалізму - мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.
Школа «слів і речей» - мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К. Д. УШИНСЬКОГО
ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУР
"ЗАТВЕРДЖУЮ"
«____» ____________ 2011 р.
Програма навчальної дисципліни
ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО
(за вимогами кредитно-модульної системи)
Одеса - 2011
УДК: 833.414
ББК: 81.411.1 - 1
Загальне мовознавство. Програма навчального курсу. –
Південноукраїнський національний педагогічний університет
ім. К.Д.Ушинського, 2011. - с.
Рецензенти:
- доктор філологічних наук, професор кафедри української
мови Ковалевська Т.Ю.,
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова;
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри
прикладної лінгвістики Бардіна Н.В.,
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова.
Затверджено на засіданні кафедри української та зарубіжної літератур
Факультету української філології ПНПУ ім. К.Д.Ушинського
протокол від ___ ______ 2011 року № 1
Затверджено на засіданні вченої ради факультету української філології
ПНПУ ім. К.Д.Ушинського протокол від __ _______ 2011 року № 1
ББК: 81.411.1-1
© ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2011
СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ
"ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО"
(за вимогами ЕСТS)
ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ
Предмет: ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО
Курс: підготовка бакалаврів | Напрям, спеціальність, освітньо- кваліфікаційний рівень | Характеристика навчального курсу |
Кількість кредитів ЕСТS: 2
Модулів: 3
Змістових модулів: 3
Загальна кількість годин: 108 Тижневих годин: 4 | 0101
"Педагогічна освіта"
8.010100 Педагогіка і методика середньої освіти.
Українська мова і література
магістри | Обов’язковий
Рік підготовки: 5
Семестр: 9
Лекції (теоретична підготовка): 30 год.
Практичні: 24 год.
Самостійна робота: 54 год. |
Мета викладання дисципліни забезпечити студентів підсумковими знаннями з курсу «Загальне мовознавство», узагальнивши матеріали попередньо вивчених лінгвістичних дисциплін із обов'язковим теоретичним обгрунтуванням, а також поглибити теоретичний і професійний рівень філолога; ознайомити з історією мовознавства, основними напрямами, ідеями та проблемами сучасного мовознавства; оволодіти сучасними методами наукового дослідження мови; згідно з програмою для студентів 5 курсу розширити загальнолінгвістичну підготовку філолога.
У результаті вивчення курсу студент має набути таких компетенцій:
знати: - термінологію загального мовознавства,
- головні методи лінгвістичного дослідження,
- основні віхи історії розвитку мовознавства,
- основні етапи історії розвитку світової лінгвістичної думки, усвідомлювати їх як результат тривалого розвитку науки про мову,
- розуміти історію мовознавства як поглиблення і розширення лінгвістичної теорії, вдосконалення прийомів і методики лінгвістичного аналізу від античних часів до наших днів, - досягнення вітчизняного мовознавства.
в м і т и : - вільно користуватися термінологією мовознавства,
- використовувати сучасні методи дослідження мови,
- орієнтуватися в різних лінгвістичних напрямах,
- студенти-магістри повинні написати і захистити реферат з однієї з запропонованих лінгвістичних тем, щоб закріпити свої навички наукового викладення лінгвістичних питань.
ПЕРЕДМОВА
Серед мовознавчих дисциплін, що вивчаються на філологічних факультетах педагогічних вузів України і забезпечують всебічну спеціальну підготовку вчителів для середніх загальноосвітніх шкіл, особливо важливе науково-дидактичне значення має курс “Загальне мовознавство”, в якому поєднані історію лінгвістичних учень із методологією і теорією та методами мовознавства.
Курс “Загальне мовознавство” має безпосередній зв’язок з курсом “Вступ до мовознавства”, що вивчається студентами філологічних факультетів на 1 курсі, але разом з тим вони істотно відрізняються один від одного як своїми завданнями, так і змістом та проблематикою. Якщо курс “Вступ до мовознавства” лише вводить студентів у науку про мову, її систему понять і термінів, створює ту теоретичну лінгвістичну основу, завдяки якій вони можуть вивчати спеціальні лінгвістичні дисципліни, то курс “Загальне мовознавство” спирається на всі попередні прослухані студентами мовознавчі курси і дає їм теоретичне узагальнення, ознайомлює студентів з основними етапами історичного розвитку світової лінгвістичної думки, з розвитком теоретичних лінгвістичних ідей і принципів та методів аналізу людської мови від античного світу до кінця ХІХ ст. На практичних заняттях з цієї дисципліни необхідно звернути увагу на освоєння і осмислення студентами понятійно-термінологічної системи на різних мовних рівнях, сприяти виробленню умінь і навичок різних видів мовного аналізу та оцінки мовних явищ, рівнів у їх структурно-системних зв’язках. Сучасне мовознавство є результатом багатовікового історичного невпинного розвитку і постійного вдосконалювання наукової лінгвістичної думки.
Курс “Загальне мовознавство” систематизує знання студентів з лінгвістичної історіографії, розширює і поглиблює загальнотеоретичну підготовку студентів, озброює ідеями і проблемами сучасного мовознавства та методикою досліджування мови. Крім цього, цей курс дає ґрунтовне знайомство з системою лінгвістичної термінології, яка фактично є інструментом пояснення та осмислення мовних явищ, логічним фундаментом мовної і мовленнєвої системи.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І
- Теорія та розвиток мови. Системний устрій мови. Методологія мовознавства
- Тема 1. Мовознавство як наука. Знакова природа мови. Методи дослідження мови.
- Тема 2. Мова і мислення. Мова і мовлення. Мова і суспільство.
- Тема 3. Структура і система мови.
- Тема 4. Мова як конкретно-історична категорія. Розвиток мови .
- Тема 5. Початкові уявлення про мову. Основні лінії розвитку мовознавства в доісторичний період. Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство.
- Тема 6. Європейське мовознавство епохи середньовіччя, Відродження та хvіі-хvііі століть.
- Тема 7. Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
- Тема 8. Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта.
- Тема 9. Натуралізм і психологізм у мовознавстві другої половини хіх ст. Лінгвістично-філософські погляди о.О.Потебні
- Тема 10. Третя генерація представників порівняльно-історичного мовознавства.
- Тема 11. Лінгвістичні концепції ф. Де Соссюра та їх розвиток у працях зарубіжних мовознавців.
- Тема 12. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX - на початку XX ст.
- Тема 13. Розвиток порівняльно-історичного методу в російських лінгвістичних школах (остання чверть хіх-початок хх ст.).
- Тема 14. Нові напрями в зарубіжному мовознавстві і-ї половини хх ст.
- Тема 15. Неогумбольдтіанство – течія мовознавства.
- Тема 5. Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
- Питання до іспиту
- Теорія та розвиток мови. Системний устрій мови. Методологія мовознавства
- Тема 1. Мовознавство як наука. Знакова природа мови. Методи дослідження мови.
- Тема 2. Мова і мислення. Мова і мовлення. Мова і суспільство.
- Тема 3. Структура і система мови.
- Тема 4. Мова як конкретно-історична категорія. Розвиток мови .
- Тема 5. Початкові уявлення про мову. Основні лінії розвитку мовознавства в доісторичний період. Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство.
- Тема 6. Європейське мовознавство епохи середньовіччя, Відродження та хvіі-хvііі століть.
- Тема 7. Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
- Тема 8. Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта.
- Тема 9. Натуралізм і психологізм у мовознавстві другої половини хіх ст. Лінгвістично-філософські погляди о.О.Потебні
- Тема 10. Третя генерація представників порівняльно-історичного мовознавства.
- Тема 11. Лінгвістичні концепції ф. Де Соссюра та їх розвиток у працях зарубіжних мовознавців.
- Тема 12. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX - на початку XX ст.
- Тема 13. Розвиток порівняльно-історичного методу в російських лінгвістичних школах (остання чверть хіх-початок хх ст.).
- Тема 14. Нові напрями в зарубіжному мовознавстві і-ї половини хх ст.
- Тема 15. Неогумбольдтіанство – течія мовознавства.
- Тема 1. Мовознавство як наука. Знакова природа мови. Методи дослідження мови.
- Тема 2. Мова і мислення. Мова і мовлення. Мова і суспільство.
- Тема 3. Структура і система мови. Мова як конкретно-історична категорія. Розвиток мови .
- Тема 4. Початкові уявлення про мову. Основні лінії розвитку мовознавства в доісторичний період. Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство.
- Тема 5. Європейське мовознавство епохи середньовіччя, Відродження та хvіі-хvііі століть.
- Тема 6. Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
- Тема 7. Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта.
- Тема 8. Натуралізм і психологізм у мовознавстві другої половини хіх ст. Лінгвістично-філософські погляди о.О.Потебні
- Тема 9. Третя генерація представників порівняльно-історичного мовознавства.
- Тема 10. Лінгвістичні концепції ф. Де Соссюра та їх розвиток у працях зарубіжних мовознавців.
- Тема 11. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX - на початку XX ст.
- Тема 13. Розвиток порівняльно-історичного методу в російських лінгвістичних школах (остання чверть хіх-початок хх ст.).
- Тема 13. Нові напрями в зарубіжному мовознавстві і-ї половини хх ст.
- Тема 14. Мовознавство на сучасному етапі.
- Питання до іспиту з курсу «загальне мовознавство»
- Тема 1. Мовознавство як наука. Знакова природа мови. Методи дослідження мови.
- Тема 2. Мова і мислення. Мова і мовлення. Мова і суспільство.
- Тема 3. Структура і система мови. Мова як конкретно-історична категорія. Розвиток мови .
- Тема 4. Початкові уявлення про мову. Основні лінії розвитку мовознавства в доісторичний період. Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство.
- Тема 5. Європейське мовознавство епохи середньовіччя, Відродження та хvіі-хvііі століть.
- Тема 6. Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
- Тема 7. Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта.
- Тема 8. Натуралізм і психологізм у мовознавстві другої половини хіх ст. Лінгвістично-філософські погляди о.О.Потебні
- Тема 9. Третя генерація представників порівняльно-історичного мовознавства.
- Тема 10. Лінгвістичні концепції ф. Де Соссюра та їх розвиток у працях зарубіжних мовознавців.
- Тема 11. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX - на початку XX ст.
- Тема 13. Розвиток порівняльно-історичного методу в російських лінгвістичних школах (остання чверть хіх-початок хх ст.).
- Тема 13. Нові напрями в зарубіжному мовознавстві і-ї половини хх ст.
- Тема 14. Мовознавство на сучасному етапі.
- Питання до іспиту з курсу «загальне мовознавство»