6.Фактори розвитку особистості професіонала

Зазначимо, що кожна особистість є цінною для суспільства в тій мірі, в якій вона може сприяти його розвитку, здійснювати продуктивну діяльність. Отже, усі вимоги до гармонійної людини повинні «,прикладатися», й до особистості професіонала. На практиці ж ці ідеали суттєво відрізняються.

При оцінці фахівця у будь-якій галузі виключне значення надається рівню сформованості його професійних умінь і якостей, значно менше —, розвитку творчих здібностей і задатків, а особистісним якостям (моральності, культурі, відповідальності, громадянськості, гуманістичній спрямованості) у цьому процесі не надається настільки ж важливого значення.

У результаті в суспільстві останніх років з'явилась значна кількість фахівців —, «,человеков у футлярі»,, орієнтованих лише на репродуктивну діяльність, культурно нерозвинених, емоційно «,черствих»,, егоцентричних обивателів, головною метою яких є досягнення особистих, нехай і мізерних благ —, навіть за рахунок інших, за кошт держави.Для того, щоб змінити існуючу ситуацію, вважаємо за необхідне переорієнтувати сучасну професійну освіту на підготовку такого спеціаліста, який не лише на найвищому рівні виконує свої професійні функції, але й має розвинені особистісні якості, здатний до самостійної творчої діяльності. І це стосується не лише випускників вищих навчальних закладів, а й майбутніх кваліфікованих робітників та молодших спеціалістів в усіх галузях виробництва.На виховання таких фахівців значний вплив може справити мистецтво.Торкаючись емоцій і почуттів, воно залучає до дії усі сфери особистості: морально-естетичну, інтелектуальну, творчу тощо. Мистецтво впливає на свідомість і підсвідомість людини, її установки й ціннісні орієнтації, переконання і мотиви поведінки, творчу активність і професійну діяльність. У цьому процесі воно інтерналізується, проникає до внутрішнього світу особистості й взаємодіє з її життєвим і художнім досвідом, з глибинними підвалинами «,Я», людини.

Цю амбівалентну, двопланову і водночас цілісну взаємодію науковці визначають як «,бінарно-опозиційну»,, тобто таку, що передбачає одночасно і соціалізацію особистості —, включення її у суспільні зв'язки й професійні стосунки, і її персоналізацію —, утвердження людини у її самоцінному значенні, поглиблення особистісного начала й самосвідомого ставлення до себе.