5.Форми навчальної діяльності

Поряд з поняттям «вчення» у вітчизняній психології (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов, А. К. Маркова), а потім і в зарубіжній (Й. Ломпшер , Й. Лінгарт) використовується поняття «навчальна діяльність», у зміст якого входять не тільки процесуальність і результативність, а й структурна організація, і найголовніше - суб'єктність вчення. Цей перехід до визначення навчання як навчальної діяльності включає три етапи (А. К. Маркова, Г. С. Абрамова). На першому етапі - в кінці 50-х років - Д. Б. Ельконіна була висунута гіпотеза про будову навчальної діяльності, про її значення в психічному розвитку дитини і розпочато її експериментальне вивчення. На другому етапі досліджувалися особливості цієї діяльності, її структурні компоненти. Третій етап - вивчення тих психічних новоутворень, які формуються в цій діяльності.

Згідно з Д. Б. Ельконін, навчальна діяльність - це діяльність спрямована, що має своїм змістом оволодіння узагальненими способами дій у сфері наукових понять. Навчальна діяльність відповідно може розглядатися як специфічний вид діяльності. Вона спрямована на самого учня як її суб'єкта - вдосконалення, розвиток, формування його як особистості завдяки усвідомленому, цілеспрямованому присвоєння їм соціокультурного досвіду в різних видах і формах суспільно корисної, пізнавальної, теоретичної та практичної діяльності. Діяльність учня спрямована на освоєння глибоких системних знань, відпрацювання узагальнених способів дій та їх адекватного і творчого застосування в різноманітних ситуаціях.