Лінгвістичний аналіз наукового тексту

Науковий текст - це текст наукового стилю. Він стосується науки, навчання і має свої особливості щодо побудови і мовного вираження.

Процес формування наукового стилю в різних мовах відбувався в неоднакових історичних умовах. В англійській, французькій, німецькій, російській мовах науковий стиль формувався паралельно з художньо-

129

белетристичним, публіцистичним, офіційно-діловим, хоча провідна роль у його розвитку належала художній літературі.

Науковий стиль деяких інших мов складався вже після того, як сформувався і досяг значного розвитку художньо-белетристичний стиль. У польській мові науковий стиль по-справжньому почав складатися в 60-70 -х роках XIX ст. У цей час у Варшаві було засновано Головну школу, у Кракові - Академію наук, а Краківський університет перейшов на польську мову викладання.

Науковий стиль української мови почав формуватися ще пізніше.

Перші поодинокі спроби писати українською мовою наукові твори можна датувати початком 60-х років XIX ст., коли журнал "Основа" розпочав друкувати науково-популярні статті, писані живою народною мовою, з елементами архаїзації.

"Основі" належить і перша, з ініціативи П. Житецького, серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані і визначити перспективу його розвитку.

Нормальний розвиток і функціонування наукової мови тісно пов'язані з діяльністю наукових установ. Першою українською науковою установою, що розгорнула значну дослідну роботу, справедливо вважають Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, організоване 1893 року. З 1907 р. розпочало свою діяльність Наукове товариство у Києві. Обидві установи видавали "Записки", в яких друкували розвідки з історії, філософії, філології та етнографії, а також спеціальні збірники секцій математично-природописно-лікарської у Львові та природничо-технічної та медичної у Києві.

Окремі наукові статті публікували в "Літературно-науковому віснику ".

З кінця XIX ст. з'являються наукові і науково-популярні книжки українською мовою з історії, літератури, економіки, права, філософії.

Книжки з фізики, математики, хімії, техніки майже не видавались.

Шкільні підручники українською мовою були перш за все перекладами з німецької або ж польської мови. Отже, науковий стиль української мови починає розвиватися з 90-х років XIX ст., але переважно в суспільно-гуманітарних галузях. У його розвиток зробили великий внесок М.Драгоманов, І.Франко, К. Михальчук, А.Кримський, В.Гнатюк, М.Сумцов, Леся Українка.

130

Тексти наукового стилю поділяються на: власне наукові, науково-навчальні і науково-популярні. Кожен з них, крім основних спільних ознак, має свою специфіку як щодо форми, так і щодо змісту.

Власне наукові тексти поділяється на науково-технічні і науково-гуманітарні. Наукові тексти технічного змісту суттєво відрізняються від текстів науково-гуманітарного спрямування. Останні мають свої різновиди: літературознавчі, лінгвістичні, історичні тексти, які характеризуються певною емоційно-експресивною гнучкістю, мають ширші порівняно з науково-технічним підстилем можливості щодо вживання емоційної категорії взагалі і типів експресивного словотвору зокрема. Найвиразніші ознаки виявляє літературознавство, яке найтісніше пов'язане з мистецтвом. Оскільки літературна критика користується і чітко визначеними поняттями, і емоційно-експресивними образами.

У науково-гуманітарних текстах активно використовуються елементи публіцистичного і художнього стилів.

Зараз уже можна з впевненістю говорити про те, що сприйняття світу природи сучасною людиною - явище ширшого плану, ніж лірика улюбленого пейзажного малюночка.

Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності у науковий стиль - є цитування художніх творів, наприклад:

"Щедрий ласкавий господар в українських піснях пестливо йменується "соколоньком", "соловейком". Він "молоденький", "чорнобровий", виграє на "вороненькому коничку"; у нього "золотая брама", "срібні одвірки"(Ю. Круть).

Другим - індивідуальність мови ученого. Наприклад, своєрідна емоційність, образність наукового стилю В. Сухомлинського допомагає дохідливо, яскраво передавати найскладніші наукові положення. Порівняймо:

"Тридцять п'ять років педагогічних радощів і розчарувань переконали мене в тому, що праця - це одне з найчистіших і найблагородніших джерел емоційного стану діяння, творіння".

Щоб пожвавити "сухий" академічний виклад, учені нерідко вживають образні вислови, вводячи у науковий стиль елементи емоційності, наприклад: "таким способом можна стерти пилок з того метелика, що зветься поезією" (М. Рильський).

Науково-навчальні тексти розраховані на дітей та молодь, тому повинні містити доступну для читача /слухача/ інформацію. Вони мають,

131

книжний варіант (підручники, посібники) та усний (виклад учителя, лекція у вищому навчальному закладі). У деяких моментах усна і писемна форми можуть накладатися одна на одну, але містять і деякі специфічні ознаки.

Для усного викладу характерні елементи бесіди, конотація тексту, поєднання слова з наочністю, дискусії. А головне, тут є елементи індивідуального ставлення до висловлюваного або й подача теорії через власне сприйняття. Книжні тексти цього не передбачають. Вони містять лише історичні довідки, визначення, правила, виклад суті. Наприклад: "Фотони - частинки цілком іншої будови. Їх швидкість завжди дорівнює швидкості світла. Наявність таких характеристик, як частота та поляризація, яких нема в електрона, розширює їх "інформаційні можливості". За всіма параметрами потік електронів легко піддається регулюванню з допомогою вже наявних оптичних і оптоелектронних приладів" (Підручник).

Науково-популярні тексти, які розраховані для неспеціалістів, містять елементи художнього мовлення та публіцистики. А отже, емоційно-забарвлену лексику, синоніми, слова у переносному значенні тощо. Наприклад:

"Один із членів флорентійської академії ерцгерцог Фердинанд П Тосканайський замінив у термометрі воду підфарбованим спиртом, оскільки його температура замерзання нижча, ніж у води. До того ж вода в інтервалі від 0° до 10° С спочатку стискається, а потім розширюється, а тому одному й тому ж об 'ємові води відповідають дві різні температури (напр. 0° і 8°С). Ходили чутки, що згодом Фердинанд П змушений був залишити свої досліди зі спиртовими термометрами, тому що скільки він не приносив би у лабораторію підфарбованого спирту, рідко коли його вистачало для проведення дослідів. Він записав у своєму лабораторному зошиті, що швидкість випаровування підфарбованого спирту була дуже високою навіть у цілком закритих пляшках. Однак ерцгерцог, наскільки це відомо, не встановлював ніяких зв'язків між надто високою швидкістю випаровування спирту і червоним забарвленням носів та веселим настроєм своїх асистентів під час роботи" (С.Гончаренко. "Фізика для допитливих").

Наукові тексти характеризується:

1. загальнонауковою і спеціальною термінологією;

2. великою кількістю іншомовних запозичень;

3. синонімічними дублетами;

132

4) високою частотністю уживання обмеженої кількості видо-часових

форм дієслівної лексики. У лексиці кінця XIX - поч. XX ст. загальнонаукова термінологія представлена такими словами, як абстракція, аксіома, аналіз, гіпотеза, дедукція, індукція, дефініція, система, теорія, термін, форма тощо. Відомі і похідні утворення від цих слів: аргументація, дослідний, теоретичний тощо.

Відносно розгалуженою була і спеціальна термінологія:

доісторичний, кам'яна доба, всесвітня історія, середньовіччя, документ;

внутрішній ринок, додаткова вартість, трест, синдикат;

законопроект, судовий процес, судова справа, трибунал, вирок;

діалектика, матерія, прагматизм, метафізика...

Слід зазначити, що спеціальна наукова і технічна термінологія української мови формувалася і в періодиці, об'єктом висвітлення якої було наукове, культурне життя, технічний прогрес людства.

Оскільки кожна наука не замикається рамками однієї нації, а у її створенні беруть участь учені різних країн, то, зрозуміла річ, що у наукових текстах запозичені слова-терміни є звичним явищем.

Слова, що позначають назви наук: географія, кібернетика, філологія, юриспруденція, медицина, без сумніву, є запозиченими. Більшість слів має грецьке або латинське походження.

З латинської мови до нас прийшли слова: модуль, люмен, абревіатура, афікс, дериват, інфінітив, з грецької: ботаніка, діалектика, автомобіль, антитіла, топоніміка, катод, анод, фон; з англійської біт, байт,картер, з французької: база, фільтр, тембр, шасі, ресора, карбюратор; з німецької - сигнал, растр, з італійської - студія тощо.

Особливістю сучасних наукових текстів є запозичені абревіатури (40%). Велика кількість з них перенесена в мову-реципієнт, тобто в українську мову, без перекладу, створені на міжнародній основі і стали інтернаціональними. Це такі, як фортран, алгол, бейсік тощо.

Сучасна наукова проза характеризується взаємодією термінологічних систем та загальновживаної лексики, яка здійснюється шляхом спеціалізації і простежується на рівні термінотворення і на рівні композиції, синтаксису, фразеології, наукового викладу. Ця взаємодія виявляється:

133

по-перше, в активному використанні у науковій сфері спілкування загальновживаних мовних елементів, у семантичній трансформації загальнолітературної лексики і навіть окремих елементів експресивного синтаксису як засобу термінотворення;

по-друге, у проникненні до загальнолітературної мови та усних комунікацій синтаксичних конструкцій, властивих мові науки, а також у здатності синтаксису книжної мови сприймати виражальні засоби, властиві усним нормам комунікації.

Важливою ознакою наукового стилю є його синтаксис. У мові української дореволюційної наукової літератури почали складатися конструкції, властиві синтаксису наукового стилю: це односкладні безособові речення, складні сполучникові речення, наявність однорідних членів тощо. Однією з особливостей синтаксису наукової мови є складне, наповнене багатьма залежними членами речення.

Для сучасної наукової мови не властиві еліптичні речення, рідко вживаються в ній речення з пропущеною дієслівною зв'язкою у складеному присудку. Розвинений науковий стиль багатий на синтаксичні структури зі вставними і уточнюючими словами та реченнями, відокремленими дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами. Переважають сполучникові синтаксичні конструкції зі словами: а також, тобто, незважаючи на... .

Актуальною у цьому випадку є думка Л.А. Булаховського, що "коли довгу й трудну для сприйняття навіть розвиненого читача фразу заступити коротшою, не менш змістовною", то закид у недосконалості синтаксичної побудови наукового тексту буде виправданим.

Відомо, що стиль наукового тексту, маючи низку специфічних для нього лінгвістичних особливостей, не становить замкнутої системи, не пов'язаної з іншими стилями мови. Розвиток літературної мови характеризується взаємопроникненням стилів.

Отже, характер наукового викладу може варіюватися залежно від тієї спеціальної галузі, до якої він належить. Математичний текст переважно складається з формул і стислих фраз, текст з історії - з розгорнутого опису подій.

Індивідуальні риси у науковому стилі не є суттєвими і не проголошуються її доконечними. Індивідуальний стиль особливо відчутний у роботах гуманітарного профілю.

У наукових текстах виразно виявляється та особливість комунікації, яка полягає у можливості розчленувати кожне висловлення на дві

134

частині: те, що є відоме, і те, що є нове. Особливо чітко така послідовність викладу помітна у писемній формі; в усній формі можуть спочатку подаватися узагальнення, які потім уточнюються і розкриваються (зв'язок між абзацами може бути виражений граматично, але не обов'язково; часто він внутрішній, змістовий, а не зовнішній, формальний).

У VХШ-ХІХ ст. розвиток наукового стилю призвів до майже цілковитої заміни емоційності логічністю. У XX ст. емоційність у наукових текстах стає нетиповою і поступово відмирає.

Підкреслено логічним характером наукового мовлення пояснюється те, що широко використовуються засоби логічного членування і логічного виділення окремих слів або їх груп. До них належать, з одного боку, прийоми зовнішнього оформлення тексту: поділ його на частини, розділи, параграфи ( часто з відповідними цифровими чи буквеними позначками), а з іншого- власне мовні засоби: вставні слова, вставні речення, підрядкові примітки.

Спільною рисою, яка єднає усі різновиди наукових текстів, є широке використання термінів, перевага іменників над дієсловами ( ці іменники називають понятгя абстраговані, узагальнені, далекі від конкретних побутових предметів і явищ); прикметники як означення теж типізують і узагальнюють; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії та ін.

Об'єднують різні типи наукових текстів їх архітектонічні особливості: це документація тверджень (цитати, посилання); огляд досягнутого (з посиланнями) найчастіше є вихідним пунктом розумінь автора; текст обов'язково має закінчуватися висновками і практичними рекомендаціями.⁷⁹

У процесі розвитку стилю наукових текстів знайшла свій вияв манера спілкування вченого з аудиторією. Авторське "я" наприкінці XIX - початку XX ст. поступово замінилося на "ми" або іменником "автор". У стилістиці таку заміну розглядають як сосбливий прийом, названий "множинною скромністю" або "авторським "ми", вживаним для того, щоб зі скромності поєднати себе з тими, до кого звернена мова. Така заміна у науковій літературі була пов'язана із загальним процесом позбавлення індивідуальності у манері викладу.

79 Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови.- К., 1970. - С.8-9

135

Список рекомендованої літератури

1.Жовтобрюх М.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство.-1968. -№1.

2. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови: Структура тексту.-Вид-во КДУ, 1970.

3. Найдов Б.П. К проблеме прагматики научно-технического текста.- К., 1983.

4. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). - К., 1997.

5. Сагач Г.М. До питання про емоційність у науково-функціональному стилі // Мовознавство.-1977.-№ 3.

Лінгвістичний аналіз публіцистичних текстів

Публіцистика займає одне з вагомих місць у нашому житті. Вона вийшла за межі лише книжних стилів, бо використовується у засобах мас-медії (преса, радіо, телебачення, мітинги), а нерідко стає і окремим видом красного письменства, особливо в літературно-критичних творах, в епістолярній спадщині тощо.

Основним призначенням публіцистичного стилю, як відомо, є формування громадської думки. Газети, журнали, радіо, телебачення використовують усі наочні можливості та засоби мови, щоб вплинути на розум і почуття читачів (слухачів, глядачів). Якщо радіо та телебачення має у своєму арсеналі, крім слова, ще й аудіо та відеозасоби, то преса послуговується лише словом.

Щоб формувати громадську думку, публіцистичний виступ має бути, з одного боку, - логічно послідовним, а з іншого - в міру емоційно-образний, бо надмірна образність може відсунути на другий план логіку

яо викладу.

80 Див. Пономарів ОД. Слово переконує // Культура слова.- 1988.- Вип. 35. -

136

Витоки української публіцистики сягають XI століття, коли у 1037 році з нагоди відкриття Софійського собору митрополит Іларіон виголосив промову, яку називають першим ораторським публіцистичним твором.

Мову української преси досліджував М.А. Жовтобрюх. Він зокрема зазначив, що формування публіцистичного стилю української літературної мови припадає на середину XIX ст. Велика заслуга в цьому належить Т.Г. Шевченкові. У його творах та епістолярній спадщині знаходимо слова суспільно-політичної лексики: народ, обличитель, воля, поборник, творитель, гонитель тощо.

У 30 - 40 -х роках XIX ст. у харківській періодиці з'являються поодинокі публіцистичні твори, а на західних теренах газеті відводиться значне місце, і у періодиці чітко оформляються два стильові різновиди: власне публіцистичний та інформаційний. Обидва підвиди містили значну кількість лексики на позначення суспільних понять: чиновник, робітник, фабрикант, властитель; економічних понять: капітал, утримання, власність, видаток; політичних понять: партія, політика, комісія, засідання, революційний тощо; абстрактних понять:

батьківщина, будущність, пришлість, братерство і подібні. Уживається лексика, пов'язана з літературою, письменницькою діяльністю, мистецтвом: новеліст, бібліографія, письменник, літерат, комедія, драматов, зрілища; зі шкільництвом, освітою: школа народна, клас, кляса, всеучилище, університет, факультет тощо.

З'являється на сторінках періодики термінологічна лексика (медична, юридична), серед якої чимало запозичень: консул, протокол, нотаріат, трибуна, організм.

Преса сприяла удосконаленню правопису української мови. На її сторінках йшла жвава дискусія щодо цієї проблеми. Наприкінці століття з'являються різноманітні словосполучення зі словами публіцистичного значення: політична свобода, політичний краєзір, політична дорога, політичний в' язень, суспільний ідеал, суспільне поле, суспільна реформа, соціальні функції, соціальна демократія, соціальна праця, економічне життя, економічний добробут, національна держава, національне питання тощо⁸¹.

У сучасному газетно-публіцистичному стилі спостерігаємо пошуки нових засобів вираження. Переглядаючи періодичні видання, звертаємо

81 Жовтобрюх М. А. Мова української преси. - К.,1963.- 413 с.

137

увагу, що на позначення відомих реалій навколишньої дійсності замість звичних загальновживаних словосполучень використовуються незвичні лексичні сполучення. Слова, перебуваючи постійно в русі, нерідко потрапляють в нові смислові та стилістичні контексти. Незвична сполучуваність слів - один із шляхів надання виразності, образності окремим мовним одиницям і тексту в цілому⁸².

Широке застосування словосполучень як назв є особливо помітним у термінологічній лексиці. Зокрема до лексики сфери мистецтва належать словосполучення ігровий кінематограф і неігровий кінематограф. Вживання цих термінів на сторінках газет свідчить про те, що вони виходять за межі власне професійного використання. Ці прикметники починають сполучатися із словами стрічка, кіно, фільм. Аналогічно слово клімат сполучається з прикметниками морально-психологічний, культурологічний. До слова погляд додають слова скляний, а тепер вже й емалевий, тобто "байдужий, який не виражає жодних емоцій, погляд як скло, за яким не проглядає людяність".

Варіювання мовних одиниць у звичайних вільних сполученнях слів може призводити до формування певної зв'язності, ідеоматичності. Такий процес, наприклад, спостерігаємо у фразі "батьки" міста. Загальноприйнятим є сполучення слів керівники міста, області, підприємства тощо. А в останні роки штампом стало "батьки міста".

Експресивні словосполучення можуть утворюватися внаслідок згортання певного контексту: "А чи не краще було б "осушувальні " кошти вкласти у справжнє діло", мається на увазі кошти на осушування.

Оказіональні атрибутивні словосполучення утворюються й тоді, коли змінюється синтаксичний зв'язок залежного компонента у вислові: він з керованої форми переходить в узгоджувальну: море інформації -інформаційне море, лихоманка навколо валюти - валютна лихоманка тощо.

Фразеологічні одиниці у мові також можуть служити за основу утворення нових словосполучень слів. Наприклад: "Та не всім і не завжди таланить приховати сліди своїх махінацій. Чому? Та тому, що чесні люди не терплять хапуг, активно борються з любителями легкої гривни". Виділене словосполучення зберігає таку саму стилістичну

82 Див. Самойлова І. Експресивні словосполучення в газетних текстах // Культура слова. - 1997. - Вип. 50. - С.45 - 50.

138

характеристику, і основний смисл фразеологізму "легкий на гроші", тобто той, кому гроші дістаються без важкої праці, без великих зусиль.

Отже, ми спостерігаємо активний процес розширення меж сполучуваності слів. Відхід від нормативності, створення нових і експресивних словосполучень оновлюють виражальні засоби газетного тексту.

Мова преси орієнтується водночас на експресію й стандарт. Стандарт характеризується відтворюваністю, сталістю семантики й нейтральністю забарвлення. Експресія - це посилення виразності вислову. Уміле поєднання стандарту й експресії - один із найяскравіших показників публіцистичної вправності.

У наш час на мову масово-політичної інформації взагалі і на газету зокрема значний вплив справляє усне мовлення. Наслідком цього впливу є проникнення розмовних слів і словосполучень на сторінки газет. Звичайно, ці розмовні елементи не повинні розхитувати норм літературної мови. Вони доречні тоді, коли сприймаються як функціонально зумовлені, стилістично марковані слова чи словосполучення. Призначення таких елементів - оновлювати образність, створювати колорит розмовності, пожвавлювати виклад. Найбільш "відкриті" для елементів усного мовлення фейлетон, нарис, та репортаж, менше - стаття та інтерв'ю, практично відсутні вони в хронікальній інформації. У фейлетоні та статті ширше використовується оцінна, в інтерв'ю - розмовно-професійна лексика.

Постійним джерелом оновлення і збагачення газетної мови є слушно використані тропи - лексико-синтаксичні засоби створення образності. Наприклад: "Два дні гуляла віхола. Шарпкий вітер навіжено крутив січкуваті пластівці сніжинок, застеляючи довкола пухким покривалом"(Молода Галичина").

Тропи та інші засоби мистецького зображення у публіцистичному мовленні є елементом оцінності, використовуються для вираження позитивного чи негативного ставлення до зображуваного. Якщо в художньому стилі образність виявляється в багатоплановому, організованому системному викладі, то в публіцистиці образна оповідь переривається міркуваннями автора - його думками, судженнями, оцінками.

139

Реклама, як один із різновидів публіцистичного стилю⁸³, за останній час стала важливим соціоетичним елементом суспільного життя, висунулась в ряд найважливіших видів комунікації. Зростання ролі рекламної діяльності зумовлене різноманітними факторами, найважливішими з яких є: високий рівень розвитку промисловості у світі, міждержавні торговельні та економічні зв'язки, розвиток і вдосконалення засобів масової інформації (мас-медія) тощо.

Реклама є елементом маркетингу (під яким розуміємо систему взаємопов'язаних видів комерційної діяльності, що спрямована на просування і розподіл товарів, на їх ціноутворення тощо) і елементом системи суспільної комунікації.

Як елементові суспільної комунікації їй властива прагматична функція, що полягає у тому, щоб у результаті передачі інформації вплинути на споживача (адресата реклами), досягти бажаного комунікативного ефекту- посприяти орієнтації адресата в потрібному для рекламодавця напрямі. Цьому підпорядковується створення рекламного тексту.

При лінгвістичному аналізі рекламного тексту слід насамперед враховувати три основні екстралінгвістичних фактори, що прямо або опосередковано впливають на відбір, організацію мовних елементів рекламного тексту, його композиційну структуру:

1) денотат /предмет номінації/;

2. цільова настанова автора тексту;

3. тип адресата.

1. Денотат. З точки зору денотативної співвіднесеності усі рекламні тексти можна поділити на:

а) тексти, що рекламують матеріальні цінності;

б) тексти, що рекламують послуги, діяльність страхових кампаній, туристичних бюро, готелів тощо;

в) тексти, що рекламують теле(радіо)передачі, публікації періодики.

У складі текстів першої підгрупи слід розрізняти такі, що рекламують товари широкого вжитку, і тексти, що рекламують товари промислового призначення.

83 Див.: Анніна І.О. Інформативність рекламного заголовка // Культура слова.-1988,-Вип. 35.-С. 26-29.

140

2. Цільова настанова тексту. З цієї точки зору рекламні тексти поділяють на три основні типи:

а) рекламні тексти ознайомчого характеру. У них переважає інформативно-пізнавальна функція. Вона полягає в тому, щоб детально описати покупцеві фізичні характеристики товару, забезпечити всебічну інформацію про об'єктивні якості, акцентувати, виділити ті якості, якими товар вигідно відрізнається від аналогічних товарів;

б) рекламні тексти, покликані закріпити, зберегти досягнутий рівень збуту рекламованого товару. Основною функцією цього типу є експресивна. Першочергове завдання полягає не в поясненні способу застосування, експлуатації рекламного товару, не в детальному описі його об'єктивних характеристик, а в приверненні уваги споживача до товару шляхом апеляції до його почуттів, впливу на свідомість споживача через емоційно-вольову сферу;

в) рекламні тексти, що є передвісниками згортання випуску товару тієї чи іншої фірми, поступового зникнення його з ринку збуту. Головна функція цього типу полягає в апеляції до позитивного досвіду покупця, багаторічної, успішної практики та реалізації рекламного товару.