15.Професія та розвиток особистості майбутнього фахівця

Філософський підхід до поняття особистості дозволяє визначити її як внутрішній принцип людини, що характеризується унікальністю та відкритістю, які реалізуються в самопізнанні та самотворенні і об’єктивуються в артефактах культури [5: 277]. У той час як індивід розуміється як генотипічне утворення, одична природна істота, окремий представник людської спільноти [3: 515]. Хоча слід зауважити, що Б. Ананьєв вважає: «особистість» завжди молодша за «індивіда», бо точки відліку для початку онтогенезу та історії особистості розділені багатьма місяцями життя та різними чинниками [1: 108].

Професійний розвиток входить до загального розвитку особистості. Дослідники [3: 46] виділяють наступні складники професіоналізму особистості:

· освіченість;

· системність та аналітичність мислення, вміння прогнозувати розвиток ситуації, передбачити результат рішень, вміння мислити масштабно та реалістично водночас;

· комунікативні вміння, навички ефективної міжособистісної взаємодії;

· високий рівень саморегуляції, розвиненість самоконтролю, стресостійкість;

· ділова спрямованість, активність, прагнення до постійного підвищення професіоналізму;

· чітка Я-концепція, реалістичне сприйняття своїх здатностей.

Активізація міжнародної взаємодії, розвиток науково-технічного прогресу, глобалізація культури та інші чинники спричинили значну трансформацію сучасного суспільства. Постійні зміни в економічному, суспільно-політичному житті висувають нові вимоги до підготовки сучасного фахівця. Це зумовлює потребу оновлення умов підготовки майбутнього фахівця та формування культури його особистості.

Разом з розвитком діяльності, вимог до неї з боку культури та соціуму, безперечно, розвивається і зміст культури особистості сучасного фахівця.

Професійне зростання особистості завжди викликало жвавий інтерес у науковців, а за теперішніх умов глобальних змін становить нагальну проблему для системи освіти. Дослідники зазвичай звертають увагу на проблему людини і культури (В. Біблер, М. Каган та ін.), питання розвитку особистості в професійній діяльності (Б. Ананьєв, А. Асмолов, О. Дашкевич, А. Леонтьєв) та особистість і її культуру (І. Бех, О. Газман, В. Сластьонін, Л. Коган та ін.).

Культура традиційно вважається процесом духовної і матеріальної діяльності людини та результатами цієї діяльності, які створюють сукупність суспільно-значущих цінностей, що визначають як зовнішні умови людського життя, так і розвиток самої людини. Тобто культура, з одного боку, відображає різноманіття людського буття, а, з іншого, виступає як особистісний аспект буття, формування сутнісних сил людини, її духовного багатства (соціологічний підхід в теорії культури).