logo
Курсові (методичка)

3. Особливості стилю

Необхідність зайвого наголошення на цьому важливому, хоч, на перший погляд, абсолютно очевидному аспектові зреалізування наукової стратегії викликаний тим, що надто часто студенти (у ширшому контексті – автори), які декларують звертання до наукової проблематики, використовують при цьому публіцистичний стиль викладу.

Змішання стилів не є виправданим під жодним оглядом, оскільки створення якісного інтелектуального продукту, який претендує називатися науковим, не може асоціюватися із публіцистичністю у будь-якій її формі. Публіцистика і наука – це дві повноцінні, важливі для суспільного розвитку, але зовсім відмінні сфери інтелектуального самовираження.

Тому чимало із тих прийомів і форм, які застосовує публіцистика для досягнення своїх цілей (емоційність, прагнення вплинути на підсвідомість, часте, інколи маловмотивоване використання метафор та інших образних за-собів, можливість жонглювання вибірковими чи висмикнутими із контексту чи системи аргументами тощо) у жодному випадку не можуть співвідноситися із науковим засвоєнням матеріалу.

Отже, починаючи зі стадії осмислення прийомів збору інформації та закінчуючи формами викладу тих концепцій та ідей, до яких дійшов автор у результаті дослідження, слід чітко та однозначно орієнтуватися на загальновизнані наукові стандарти рівня аргументованості та стилю викладу матеріалу. При цьому треба пам’ятати, щоб:

  1. у роботі не було бездоказових тез та концепцій;

  2. усі ідеї знаходилися у закономірному та обґрунтованому взаємозв’язку;

  3. автор прагнув до максимальної об’єктивності та пошуку наукової істини, вільної від тиску ідеології та емоцій.